Життя без прикрасКошик опинився на столі веранди. Під рушником лежали кульок цукерок, банка меду й пакет із великою червоною полуницею.
— Наталочко, ну навіщо витрачаєшся? — зніяковіла мама. — Я ж і без цього тобі продаю.
— Та за такі копійки! Гості ваші яйця за сніданком умить змітають. Жовтки, кажуть, як апельсини. У місті спробуй такі знайти.
Коли мама представила доньку, Наталія обійняла Ірину з такою теплотою, наче вони все життя були знайомі.
— То ось ви яка! Тільки й чую від Оксани Василівни: Ірина те, Ірина се. Ви ж на швидкій? Яка важка праця!
Відповісти Ірина не встигла: гостя вже вмостилася з чаєм на веранді. По мамі було видно, як вона любить Наталію. Біля річки в тієї були будиночки для містян, які приїздили влітку, лазня, басейн і альтанки. Яйця маминих несучок ішли відпочивальникам на сніданок. Купуючи їх, Наталія заодно привозила гостинці, допомагала діставати ліки, не раз підвозила Оксану Василівну до районної поліклініки.
— Без Наталочки я б пропала, — сказала мама.
— Та годі вам, Оксано Василівно. — Наталія відмахнулася. — Сусіди мають допомагати одне одному.
Про квитанцію заговорили майже відразу. Мама поспішала, хвилювалася, збивалася: розповіла і про двадцять три тисячі, і про допит на даху, і про знахідку в майстерні. Не забула згадати, як Віктор сьогодні полагодив паркан і хвіртку. Наталія хитала головою, охала, слухаючи її.
— Совість у людей пропала, ось що, — сказала вона. — Оксано Василівно, мені самій страшно вимовити, скільки в мене за світло виходить. Басейн, лазня — усе електричне. Відкрию часом квитанцію, аж серце прихопить.
— Але ти хоч знаєш, за що платиш, — зітхнула мама.
— І то правда. — Наталія повела ложечкою в чашці, помовчала. — Я ж нічого не хочу сказати… Тільки рахунки, ви казали, поповзли вгору, коли новенький оселився? А він усе з дротами щось робить.
— У Віктора немає підключення до мережі, — заперечила Ірина. — Я це сама перевірила.
— Отже, немає, якщо бачили, — з усмішкою погодилася Наталія. — Я ж нікого й не звинувачую. Дивакуватий він просто. Кликала по-сусідськи на шашлики — навіть не зазирнув. Відлюдько.
Ірина промовчала. Ніби й не пролунало нічого особливого, а слухати було неприємно.
— А той кабель куди йде? — запитала Наталія.
— Ще не з’ясували, — відповіла Оксана Василівна. — Ірина ввечері почне копати.
Наталія обережно поставила чашку на блюдце.
— Оксано Василівно, ну навіщо вам морочитися? А раптом це ще Павло Андрійович для себе колись проводив? Вимкнули — і нехай лишається вимкненим. Зайвого лічильник більше не накручує, от і добре.
— За тата там нічого такого не було, — сказала Ірина. — Кабель майже новий. Це точно не він прокладав.
— Вам видніше. — Наталія всміхнулася, глянула на годинник. — Ой, мені час! Гості чекають, обід іще готувати. Оксано Василівно, а де мої яєчка?
З двома лотками яєць вона зібралася їхати. Маму поцілувала в обидві щоки, Ірині помахала. Біла машина зникла, залишивши над дорогою хмару пилу.
— Хороша все-таки, — сказала їй услід мама.
— Добра, — відгукнулася Ірина, не розуміючи, чому не виходить погодитися без застережень у душі.
За лопату вона взялася ввечері, коли спека спала. Батькова лопата знайшлася в сараї. За майстернею, біля самого фундаменту, Ірина викопала першу невеличку ямку: до кабелю виявилося всього на штик. Відійшовши вздовж паркану на кілька кроків, вона взялася до наступної. Суха земля не піддавалася, траплялося коріння.
— Ви шукаєте скарб?
Ірина підвела голову. За парканом стояла Таня з маленькою пластмасовою лопаткою й відерцем. Віктор позаду неї спирався на щойно прибиті дошки.
— Тато розповів: у вас чорний дріт закопаний, а там, де він закінчується, скарб. — Дівчинка подумала. — Або злодій. Але скарб краще.
— Скарб, звісно, краще, — погодилася Ірина.
— А мені можна пошукати?
Ірина глянула на Віктора. Він розвів руками.
— Вона тепер не відчепиться. Через хвіртку приведу, якщо дозволите.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.