Життя без прикрасКілька секунд Ірина стояла на порозі, не маючи сили ступити далі. Позаду тихенько зітхнула мама. Нарешті Ірина ввійшла й почала оглядати стіни.
Батькову проводку вона пам’ятала з дитинства: рівні лінії, акуратні скобочки. Старі дроти потемніли, але лежали як і раніше. Чужим тут виявився товстий чорний кабель біля розподільної коробки на дальній стіні. Пилу на ньому майже не було. Із коробки він спускався до підлоги й зникав у пробитому отворі.
— Мамо, подивися. Тато цього не прокладав.
Оксана Василівна наблизилася й ахнула.
— Отже, хтось сюди заходив? У нашу майстерню…
Надворі вони обійшли будиночок. За задньою стіною знайшлося продовження: кабель виходив біля фундаменту, відразу занурювався в землю й ішов уздовж паркану, туди, де густо росла трава.
Прихопивши з майстерні моток батькової ізоляційної стрічки, Ірина повернулася до щитка на веранді. Опущений важілець майстерні вона обмотала, щоб мама ненароком не ввімкнула цю лінію. Потім підняла автомат «Дім». Оксана Василівна підключила холодильник, слідом чайник і телевізор. Тепер коліщатко оберталося ліниво, неквапливо — як і належало в домі самотньої ощадливої пенсіонерки.
Мама схлипнула й почала шукати хустинку в кишені фартуха.
— Ти чого, мамо?
— Я ж себе винила, — витираючи очі, промовила Оксана Василівна. — Думала, розум втратила. Ніч не сплю, перебираю в пам’яті: де могла щось залишити ввімкненим? А виходить, не я…
— Не ти. — Ірина міцно обійняла її. — Звісно ж, не ти, мамо.
Ближче до обіду з’явився Віктор, який обіцяв зайти. Спершу, пояснив він, довелося відвезти Таню в садочок у сусіднє село, потім був ранковий робочий дзвінок.
— Давайте тепер розбиратися з вашим щитком.
— А я вже розібралася, — відповіла Ірина й сама помітила гордість у своєму голосі.
Вона розповіла, як перевіряла автомати, куди привела вимкнена лінія і що знайшлося в майстерні. Віктор слухав, піднявши брови.
— Гарно ви впоралися. Я б іще пововтузився. — Він трохи помовчав. — Далі розкопувати збираєтеся? У мене лопата знайдеться. І допомогти можу.
— Дякую, я сама, — надто різко відгукнулася Ірина. Учорашній сором через допит на даху ще не минув. — Однаково відпустка, робити нічого.
Віктор лише знизав плечима. Умовляти її він не став.
Тут з-за будинку вийшла Жужа. Заклопотано помахуючи хвостом, вона дісталася до паркану, без вагань протиснулася між штахетинами й перетнула сусідське подвір’я. Відчинена хвіртка Віктора вивела її на дорогу — просто до гаража Петровича.
— Жужо! — зойкнула Оксана Василівна.
Біля самісіньких гаражних воріт Віктор наздогнав козу, схопив за нашийник і привів назад.
— Ну хоч паркан дозвольте полагодити, — запропонував він, переводячи подих. — Бо Петрович наступного разу пустить вашу козу на шашлик. А мангали він, кажуть, майструє чудові.
На це Ірина погодилася. Віктор сходив додому по пару дощок, молоток і бляшанку цвяхів. Вона притримувала дошки, подавала йому цвяхи й намагалася не задивлятися на те, як уміло він працює. Оксана Василівна приносила компот із пиріжками.
Залатавши дірку, Віктор звернув увагу на хвіртку: та трималася на одній завісі, а замість засувки слугувала мотузочка. Він приніс нову завісу й заодно полагодив і це.
— Готово, — сказав він, хитнувши хвірткою. — З козячими прогулянками крізь паркан розібралися.
— Синку, чим же мені тобі віддячити? — розчулено запитала мама.
— Вашими пиріжками, Оксано Василівно. Чим же ще?
Мама розквітла. На кухню вона пішла вже збирати йому гостинець із собою.
Без неї біля хвіртки стало трохи ніяково. Ірина й Віктор залишилися вдвох.
— Дякую вам. За ремонт, за все… І за вчорашнє пробачте ще раз.
— Та облиште, — усміхнувся він. — Мені давно не було так весело. Від початку літа тут живу, а розмовляю до пуття тільки з Танею. Для решти я дивак: навіщось сонце ловлю.
— Хіба не дивак?
— Дивак, не сперечаюся. Але на даху мене за це тримати не обов’язково.
Ірина розсміялася.
Після обіду біля хвіртки зупинилася біла машина.
— Наталочка приїхала! — засяяла Оксана Василівна.
З машини вийшла доглянута жінка років сорока. Коротка модна стрижка, світла лляна сукня; у руках — великий кошик під рушником.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.