Життя без прикрас— Зате голові буде прохолодніше, — сказав Віктор.
Ірина розсміялася, уже невимушено, але тут-таки зніяковіла.
— Я куплю вам інший.
— Не варто. Мені цей зроду не подобався. На роботі подарували. Тож ваша коза мені ще й послугу зробила. — Помовчавши, Віктор заговорив серйозно: — А лічильник ваш, схоже, недарма крутиться. Якщо прилади вимкнені, а він працює, струм кудись іде. Можу завтра глянути, якщо хочете. Дещо я в цьому тямлю.
Відмовлятися було ніяково, погоджуватися — теж. Ірина вже збиралася сказати, що впорається сама, але згадала мамине обличчя над квитанцією.
— Хочу. Дякую.
Увечері, наливаючи чай, Оксана Василівна все хитала головою:
— Ну як же можна людину на даху затримувати! А якби він звідти зірвався?
— Я ж не знала, мамо. Вимкнула світло — він кричить. Ти б сама що подумала?
— Що людині допомога потрібна. І побігла б рятувати, — зітхнула мати. — Вічно ти, Іринко, спершу воюєш, а потім розбираєшся.
Заперечити Ірина не змогла. Загалом мама казала правду. За останні роки Ірина відвикла вірити чужим словам: одного разу довірливість обійшлася їй надто дорого.
— А ти про нього що знаєш? Про Вітю? — спитала вона, переводячи розмову на інше.
— Майже нічого. На початку літа купив будинок баби Наді. З донькою живе, працює вдома за комп’ютером. Тихий такий, ввічливий, привітатися не забуде. Мені в липні ринву полагодив, грошей не взяв.
— З донькою вдвох? А дружина?
— Про те не знаю. Кажуть, пішла вона. Сам він мовчить, ну а я не розпитую.
Тихий стукіт у хвіртку змусив Ірину визирнути у вікно. Там стояв Віктор, тримаючи за руку маленьку дівчинку в жовтій сукенці. Світле волосся було зібране у два хвостики; обличчя в неї було серйозне. Вільною рукою дівчинка стискала мотузку, на другому кінці якої була Жужа.
— Вибачте за пізній візит, — сказав Віктор, коли Ірина підійшла відчинити. — Вона знову до нас перебралася. Мабуть, по рештки кепки.
— Це ваша коза? — суворо уточнила дівчинка, звівши на Ірину очі.
— Наша.
— Татову кепку з’їла.
— Знаю. Мені шкода, справді.
Подумавши, дівчинка передала їй мотузку.
— Нічого. Тато каже, негарна була.
Ірина взяла Жужу й усміхнулася.
— Як тебе звати?
— Таня. Мені п’ять років. А тата на даху ви заарештували?
Віктор закашлявся. Ірина знову відчула жар у щоках.
— Схоже на те.
— Тільки тато не злодій, — із гідністю пояснила Таня. — Він сонце ловить. Удень воно в нас на даху живе, а вночі в сараї спить.
— Таню… — простогнав Віктор, ледве стримуючи сміх.
З-за Ірининої спини показалася мама.
— Танечко, як добре, що прийшла! У мене саме пиріжки. Будеш із вишнею?
Дівчинка відразу пожвавішала, але спершу глянула на батька. Віктор махнув рукою:
— Гаразд уже, біжи.
Таня шмигнула в дім. Її батько залишився переступати з ноги на ногу біля хвіртки.
— І ви заходьте, — запросила Ірина. — Без чаю мама вас однаково не відпустить.
— Не потісню?
— Після мого допиту на даху? Анітрохи.
До темряви просиділи на веранді. Мама згадувала, як Жужа одного разу поїла білизну, розвішану на мотузці; Таня так реготала, що ледь не вдавилася пиріжком. Віктор говорив мало. Ірина кілька разів помічала, що він дивиться на неї, і щоразу чомусь відверталася.
Провівши сусідів, вона затрималася біля лічильника. Рубильник Ірина підняла ще вдень, після пригоди на даху; мама тоді ж увімкнула холодильник і телевізор. Тепер телевізор мовчав, мати вже лягла. Ірина знову пройшла кімнатами, вийняла всі вилки, вимкнула й холодильник.
За мутним склом усе так само неквапливо рухалося коліщатко. Наче поруч ховалася невидима людина й спокійно, упевнено пила мамину електрику. Ірина довго не відходила від ящика. Якщо Віктор тут ні до чого, залишалося шукати когось іншого.
О шостій ранку вона прокинулася за давньою звичкою, хоча поспішати було нікуди. З подвір’я долинав дзвін маминих відер: Жужу треба було подоїти, перш ніж почнеться спека. З відчиненого вікна війнуло свіжістю й димком, через кілька дворів подавав голос півень.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.