Життя без прикрасУдома на кухні я застала Олега: він сидів із пляшкою віскі. Міцне він пив рідко.
— Годину тому маму заарештували, — сказав він тьмяним голосом. — Поки вдома. Але адвокат попереджає: можуть узяти під варту.
Я сіла навпроти, поклала руки на стіл.
— Шкода, що дійшло до цього.
Він різко поглянув на мене.
— Брешеш. Нічого тобі не шкода, ти саме до цього йшла.
— Не я змушувала її тридцять років отримувати хабарі. Вона обрала це сама. Дізнавшись, я не стала заплющувати очі.
— Тобто донесла.
— Я поділилася відомостями з журналістом. Він провів власне розслідування, написав статтю. За нею прокуратура розпочала перевірку й виявила порушення. За всім, що відбувається, стоять учинки твоєї матері.
— Зручно жонглюєш словами. Адвокатці це легко. Тільки мою сім’ю знищуєш ти.
Я підвелася, підійшла до нього й присіла поруч.
— Олеже, вислухай. Вона заздалегідь, холоднокровно готувала мені кримінальну справу. Хотіла відібрати свободу, професію, репутацію. Підклала пакет у сумку, викликала поліцію. Це була підготовлена операція, а не хвилинний порив.
— Але вона моя мати.
— Тому тобі важко поглянути на все збоку. Для тебе вона жінка, яка ростила тебе, дбала про тебе. І вона ж тридцять років брала хабарі, покривала корупцію, намагалася знищити твою дружину. Одне в людині може вживатися з іншим.
Він мовчав, дивлячись у склянку з віскі.
— І що я маю робити?
— Залишатися її сином. Знайти хорошого захисника, підтримувати, їздити на побачення, якщо посадять. Але визнати її відповідальність і прийняти, що я не вдаватиму, ніби нічого не сталося. Війну почала вона, виграла я. Тепер нам доведеться жити з наслідками.
Олег підвів очі.
— А якщо мені це не під силу? Якщо наш шлюб не витримає?
Усередині все стиснулося. Я взяла його за руку.
— Тоді вона таки отримає те, чого хотіла. В інший спосіб, але зруйнує нашу сім’ю. Ти цього хочеш?
— Ні, — прошепотів він. — Тільки я не розумію, як далі. Коли я дивлюся на тебе, то бачу людину, яка знищила мою матір, і не знаю, як це змінити.
— Зачекай, — тихо сказала я. — Дай собі час. Коли злість уляжеться, ти зможеш зрозуміти.
Він кивнув, але віри в моїх словах не знаходив — я це бачила. Між нами пролягла тонка, ледь помітна тріщина, що сягала глибоко. Чи зростеться вона, я не знала.
Наступні два тижні далися важко. Олег замкнувся в собі, вечорами бував у матері: домашній арешт не забороняв відвідувачів. Я не заперечувала. Затримувалася на роботі й приїжджала, коли він уже спав.
Свекруха зібрала команду адвокатів. Вони намагалися довести, що Тихонов обмовляє її з помсти, проте докладність його щоденників заважала захисту. Записані дати збігалися з банківськими операціями, прізвища директорів — із документами на видані ліцензії.
У другій статті Михайло Євгенович уже назвав імена. «Гребінь В., начальниця управління освіти, підозрюється в одержанні хабарів на загальну суму понад двадцять мільйонів». Поруч були витяги з матеріалів слідства, копії паперів, розповіді потерпілих.
Зчинився величезний галас. На батьківських мітингах лунали вимоги відправити у відставку все керівництво у сфері освіти. Голова області особисто взяв справу під контроль. Мені й цього було замало: у досвідченої чиновниці залишалися зв’язки, ресурси, можливості домовитися. Умовний термін, лазівка, амністія — я десятки разів бачила подібні розв’язки. Слід було перекрити шляхи відступу.
Я знову зв’язалася з Наталією Іванівною.
— Наталю, пам’ятаєш власника школи, якого Гребінь розорила два роки тому? Сергія Олеговича Сидоренка.
— Так, контакти знайшла. Він тепер у столиці, працює в приватній компанії.
— Допоможеш мені з ним зв’язатися?
— Спробую. Але, Марино, навряд чи йому захочеться повертатися до такого. Надто боляче.
— Мені потрібна лише розмова.
Сидоренко погодився на відеодзвінок. На екрані з’явився чоловік років п’ятдесяти; обличчя втомлене, у погляді гіркота.
— Марино Павлівно, я знаю про вас. Читав про справу Гребінь. Не приховую, відчув задоволення: нарешті відповість за своє.
— Сергію Олеговичу, розкажіть про школу.
Він зітхнув.
— Вісім років тому відкрив її, вклавши всі заощадження й узявши кредити. Хороша вийшла школа, з поглибленим вивченням іноземних мов. У дітей чудові результати, батьки задоволені. А під час продовження ліцензії зажадали два мільйони. Платити я відмовився. Сказав: незаконно, скаржитимуся.
— Що сталося після відмови?
— Через місяць з’явилися перевіряльники. Нарахували сто двадцять сім порушень: від заповнення журналів до невідповідності програм стандартам. Штраф — три мільйони, дію ліцензії зупинили. Батьки забирали дітей, кредитори вимагали повернути гроші достроково. Я скаржився, судився — марно. Через пів року школу довелося закрити, оголосити банкрутство. Утратив усе.
— Протоколи перевірок збереглися? Листування з управлінням?
— Зберіг усе. Сподівався, колись знадобиться. Хоча надії майже не залишилося.
— Надішліть копії. Долучатимемо вашу історію до справи: з неї видно, як Гребінь тиснула на людей.
— Вважаєте, допоможе?
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Хороший конец.Молосердие сотрудника вернуло к милосердию и это вернуло мужа и семью!
Двояке рішення, але вона поступила мудро,
Полегшення , задоволена результатом , розв'язкою на яку сподівалася . Надіюся народження дитини принесе прощення Дякую за гарне оповідання 💓🌷