Марина рік потай вчила арабську заради знайомства з родиною нареченого, але в машині почула розмову Таріка з братом

— Відійди, — сказав він братові.

Тарік різко обернувся.

— Не втручайся, вже пізно.

Юсуф став поруч із Мариною.

— Таріку, досить! Ти вже одного разу забрав у неї паспорт. Вона сказала, що хоче поїхати. Просто відпусти її.

Тарік мовчав, потім повільно відступив.

— Ти дозволиш їй отак піти? — різко сказав йому арабською Халід.

Тарік не відповів. Юсуф подивився на батька.

— Досить.

Халід перевів погляд на молодшого сина, наче вперше його бачив.

— Ти обрав чужу жінку проти родини?

— Я обрав не ганьбитися, — відповів Юсуф і не відвів погляду.

Халід розвернувся й пішов до будинку. Не крикнув, не грюкнув дверима, просто викреслив, так само спокійно, як колись викреслив Ірину.

Ірина відчинила хвіртку. Марина швидко дійшла до машини. Уже всередині купила перший відповідний квиток і написала матері: «Я їду додому, потім усе розповім».

Дорогою до аеропорту вона чекала, що Тарік поїде слідом, але більше ніхто її не зупинив. Лише після паспортного контролю Марина нарешті повірила, що справді повертається додому.

Вдома Тарік писав ще кілька тижнів. Останнє повідомлення було коротким: «Я ніколи не хотів зробити тобі боляче». Марина довго дивилася на екран, але не відповіла й заблокувала його номер.

Минуло кілька місяців. Якось уночі телефон Марини завібрував. Ірина надіслала фотографію. На столі лежав паспорт. Під фотографією було лише кілька слів: «Він знову в мене. Сина без бою не віддам. Чим скінчиться, не знаю».

Марина довго дивилася на фотографію, потім написала: «У вас усе вийде».