Життя без прикрасЯкось без жодного приводу зателефонувала Ясмін.
— Хотіла запитати, як ви живете.
— Добре.
— Тарік про вас розповідає.
— І що ж?
— Каже, що ви рідкісна людина. — Ясмін витримала паузу. — З вами можна мовчати, не почуваючись ніяково. Він цим дорожить. Довкола нього багато людей, які мовчати не вміють.
Ірина не знайшлася з відповіддю.
— З ним непросто, — продовжила Ясмін. — Краще знати це відразу. На ньому сім’я, справи, ім’я. Ще хлопчиком він чув, за скільки всього відповідає. Безслідно таке не минає.
— Я розумію.
— Поки що не все, — м’яко сказала Ясмін. — Але зможете зрозуміти, якщо самі захочете.
Закінчивши розмову, Ірина ще довго сиділа, тримаючи телефон. Думала про те, як прямо іноді говорять літні люди: на обхідні шляхи в них уже немає часу. Життя встигло показати їм, наскільки коротша дорога навпростець.
Про другий приїзд Тарік попередив за тиждень: «З 15 лютого буду в Дубаї. Якщо хочете побачитися, напишіть».
«Хочу. Тільки давайте цього разу без готелю й без кафе», — відповіла Ірина.
Він запропонував невеликий човен і прогулянку затокою. Вона зізналася: «Ніколи не виходила на човні в затоку. Для мене це трохи дивно». Тарік написав: «Я й сам роблю це нечасто. Отже, повчимося разом».
Човном керував літній індієць Раджеш. Невеликий дерев’яний човен був укритий тентом від сонця, мотор працював тихо. У мовчазній роботі човняра було щось зрозуміле без слів: він займався своєю справою й залишав їх займатися своєю.
З води Дубай здавався інакшим. Уздовж берега стояли віддзеркалені у воді хмарочоси, але їхня велич уже не пригнічувала: вони ставали частиною краєвиду, як гори чи дерева. Віддалік виднілися рибальські човни, літали чайки. Місто не поменшало — лише по-іншому відчувалося справжнім.
Тарік зняв куфію. Вітер торкався темного волосся, і з непокритою головою він мав зовсім неофіційний вигляд — людини, яка вийшла на воду.
Зайшла розмова про дитинство. У десять років Тарік вирішив за кресленням із книжки зробити дерев’яний вітрильник. Три тижні роботи дали дивний результат: на вітрильник виріб мало скидався, зате у ванні плавав. Батько посміявся, але похвалив.
— Він завжди помічав, що я довів справу до кінця. Хвалив за це, навіть якщо результат виходив не дуже вдалим.
— Добре виховував, — сказала Ірина.
— Можливо. Хоча іноді думаю, що звідси в мене й труднощі: продовжую все розпочате, навіть якщо давно час покинути.
— Не завжди це погано.
— Не завжди, згоден.
Потім він несподівано заговорив про інше:
— Ви жодного разу не запитували, чи збирався я одружуватися.
Ірина подивилася на нього.
— Мені здавалося, це не моя справа.
— Могло б нею стати. — Він трохи помовчав. — Три роки тому я заручився. Так домовилися наші сім’ї. Ми з нею знали одне одного з дитинства, а через пів року вона попросила скасувати заручини. Сказала, що мене немає поруч, навіть коли я сиджу з нею.
Він розповідав спокійно, ніби повідомляв необхідні відомості, без сповідального тону.
— Важко було це прийняти? — запитала Ірина.
— Тоді — так. Тепер я вдячний. Вона не стала брехати, і це краще.
— Так.
— Я кажу про це не для того, щоб ви мене жаліли.
— Я розумію.
— Я хочу відразу говорити про все, що згодом може стати для нас важливим, нічого не залишаючи недомовленим. — Не відводячи від неї погляду, Тарік продовжив: — Так учив мене батько: «Не відкладай правду: скажи її людині, поки вона ще невелика. Якщо дати їй вирости, вона сама заявить про себе й завдасть болю».
Ірина трохи подумала.
— Мені близький такий підхід.
— Тоді дозвольте запитати так само прямо: чи є людина, якій ви дорогі? Або яка дорога вам?
— Ні. Уже давно.
— Чому так?
— Кілька років я виживала, потім працювала. Спочатку було не до стосунків, а згодом звикла.
— Жити самій?
— Обходитися без залежності від іншого. Це різні речі.
— Так, — погодився Тарік. — Різні.
Сонце піднялося високо, вода хлюпалася об дерев’яний борт. Вони сиділи в човні, і все здавалося ясним, простим — так буває на воді, коли навколо нічого зайвого.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.