Життя без прикрасПрощаючись, вона ненадовго стиснула руку Ірини у своїх долонях — міцно й тепло.
— Юсуф обирав хороших людей. Такий у нього був дар. У справах, траплялося, прораховувався, а от у людях — ніколи.
— Ви теж.
Ясмін відповіла легкою усмішкою й пішла.
Наступна зустріч із Таріком вийшла випадковою. Ірина пообідала в службовій їдальні й поверталася коридором; він ішов із ділової зустрічі, швидше за неї. Вони мало не налетіли одне на одного за поворотом.
— Обережно, — сказав Тарік, притримуючи її за плече.
— Вибачте.
Вони зупинилися. Притримувати її більше не було потреби, але рука ще залишалася на плечі. Потім Тарік прибрав її. Обоє коротко, трохи зніяковіло засміялися й розійшлися.
На п’ятому поверсі Ірина взялася прибирати номер і ще кілька хвилин усміхалася. Пояснити собі цю усмішку вона до пуття не могла. Мабуть, було приємно, що хтось вчасно сказав їй: «Обережно».
Третю зустріч призначили за два дні до його від’їзду. Увечері Тарік написав: «На набережній є гарне кафе. Якщо у вас вільний вечір, можна сходити туди». Ірина довго дивилася на екран, перш ніж надіслати згоду.
У кафе стояли пластикові столики під яскравими парасольками. Маленьке, непримітне місце пахло кавою, морем і трохи рибою з близького причалу. Тут можна було не думати про те, який маєш вигляд: ніхто не розглядав відвідувачів.
Ірина прийшла в джинсах і світлій сорочці, розпустивши волосся. Їй було важливо прийти без форми — нагадати самій собі, що зараз вона тут не як покоївка. Тарік уже чекав. Замість дишдаші на ньому були темні штани й світла сорочка, верхній ґудзик він не застебнув. Обоє на цей вечір залишили свої ролі.
Розмова йшла неквапливо, з довгими поглядами на воду. На затоку лягали рожеві й помаранчеві відблиски сонця. Удалині рухався великий корабель, так повільно, наче весь час на світі належав йому.
Ірина розповіла про квартиру, яку збиралася купити вдома. В інтернеті вже знайшлося кілька підхожих варіантів, залишалося вирішити — столиця чи інше місто.
— Отже, ви все-таки хочете повернутися? — запитав Тарік.
— Так. Мені тут добре, але дім у мене там.
— Розумію.
— А ви стільки часу живете між країнами. Як це для вас?
— До переїздів звикаєш. До того, що весь час перебуваєш між ними, — до кінця не виходить.
— Чесна відповідь.
Він дивився на затоку.
— Я повертався думками до того дня. І до кулона, і до того, як усе сталося. Двадцять шість років тому батько провів із вашою матір’ю три дні. Більше вони не зустрічалися. А через двадцять шість років зустрілися їхні діти, в іншому місті, через той самий кулон. — Він помовчав. — Забобонним себе я не вважаю. І все ж часом здається: життя щось договорює.
— Що, на вашу думку?
— Ще не зрозумів. Тим і цікаво.
Вони залишалися біля води до темряви. Тут, у субтропіках, вечір змінювався швидко: щойно над затокою палало помаранчеве небо, а невдовзі воно стало темно-синім, із зорями.
— Я писатиму вам, якщо можна, — сказав Тарік на прощання.
— Можна.
— Тільки не хочу обіцяти, що все буде легко. Більшість часу я в Абу-Дабі, буваю в Лондоні, буваю тут. Із цим непросто.
— Розумію. Та й із самим життям непросто.
— Тут ви маєте рацію, — відповів він із легкою усмішкою.
Вони пішли в різні боки. Ірина крокувала набережною, думаючи про те, що все відбувається без грому й блискавки. Кулон, минуле життя, яке нікуди не поділося: теперішнє тягне його за собою й раптом складає з давнього щось нове. «Договорює». Це слово вона запам’ятала.
Після його від’їзду робота йшла своїм плином. Ірина відкладала гроші, іноді телефонувала додому й подала заяву на продовження контракту ще на пів року. Купувати квартиру вона не передумала. Але поїхати тепер означало обірвати те, що ще не завершилося.
Тарік писав регулярно, хоча й не щодня: переговори, поїздки та великий бізнес залишали йому мало часу. Іноді виходило всього кілька слів, іноді — довше повідомлення. Одного разу він надіслав посилання на старий концертний запис, знайдений в онлайн-архіві. До посилання додав лише: «Послухайте».
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.