Життя без прикрасТарік подивився на неї.
— Ви встигли поговорити з моєю матір’ю?
— Трохи. Вона сама підійшла.
— Яке у вас враження від неї?
— Чесна людина. Рідко трапляється така чесність.
— Так, рідко, — погодився він.
Розмова тривала ще майже годину, хоча саме на годину Ірина й відпросилася. На годинник вона глянула лише тоді, коли офіціант приніс рахунок, і сама трохи здивувалася.
Говорили про роботу, про життя далеко від дому: знаєш, що це тимчасово й одного дня повернешся, але точного терміну назвати не можеш. Про теплий сонячний Дубай у грудні, коли всередині все одно залишається грудень — не погода, а щось інше. Згадали музику: Ірина розповіла, що останніми роками мама викладала фортепіано; Тарік — що батько все життя любив класику й передав цю любов синам, йому та братам. Заговорили й про маленькі речі, які забирають із собою, переїжджаючи: потрібні вони не для діла, а тому, що без них важко.
Ірина вже підвелася з-за столика, коли Тарік заговорив:
— Мені хотілося б, щоб наше знайомство на цьому не закінчилося. Якщо ви згодні.
Вона зупинилася.
— Незвично ви це сказали.
— Зате саме те, що хотів. Ні додавати до своїх думок, ні віднімати від них я не хочу.
— Добре, — відповіла вона нарешті.
За наступні два тижні в її роботі нічого не змінилося: зміни, прибирання номерів, рушники, шампунь. Але тепер раз на два-три дні серед звичних справ з’являлося коротке повідомлення від Таріка. Він запитував, як минув день, або писав про щось конкретне. Від цього знайоме життя здавалося трохи дивним — і ця дивність була приємною.
Одне повідомлення змусило Ірину зупинитися. Читаючи про піаністів XX століття, Тарік знайшов відомості про конкурс, у якому брала участь Олена. Ірина написала: «А як ви дізналися, що мама там виступала?» Відповідь надійшла така: «Дещо пошукав. Сподіваюся, вас це не бентежить».
Вона подумала: несподівано, звісно, але нічого дивного тут немає. Мабуть, йому теж хотілося знайти кінець нитки, яку залишив батько: дізнатися не лише ім’я дівчини зі столиці, а й те, яким стало її життя після тих вечорів.
Ірина збиралася написати про матір, але заздалегідь не обмірковувала ні обсягу листа, ні того, що до нього ввійде. А вийшло кілька абзаців: за одним спогадом приходив інший. Олена викладала суворо, до учнів була вимоглива, але завжди справедлива. Щонеділі поливала герань. Коли Ірина була маленькою, вечорами читала їй уголос — не книжки для дітей, а ті дорослі книжки, які читала сама. Для доньки лише трохи змінювала інтонацію; самі книжки залишалися дорослими. Ірина писала про ці звичні домашні речі, про те, якою пам’ятала матір. Згадалися й заходи сонця: Олена дивилася на них із таким виглядом, ніби вміла цінувати все, за що не треба платити.
Через годину Тарік відповів: «Дякую вам. Мені важливо дізнатися про це».
До його від’їзду з Дубая вони побачилися ще тричі. На першу з цих зустрічей до них у лобі-бар прийшла Ясмін: їй хотілося поговорити з Іриною. На ній була темно-синя сукня; вона була спокійна й без довгих вступів перейшла до розмови. За чаєм вони просиділи годину.
Ясмін говорила повільно, обережно добираючи слова рідною мовою Ірини. Вони давалися їй нелегко. Про ті три вечори Юсуф згадував у різні роки: іноді побіжно, коли йшлося про Східну Європу, іноді розповідав докладніше.
— Якось пізно ввечері ми залишилися вдвох, діти вже спали, — розповідала Ясмін. — І він раптом сказав: «Знаєш, я часом згадую ту дівчину зі столиці. Не в тому сенсі, про який ти можеш подумати. Згадую, як гарно вона грала». Я відповіла: «Знаю». Більше нічого.
— А ревнощі були? — запитала Ірина.
Ясмін відповіла не відразу.
— Були. Тільки не до вашої матері. До тих трьох днів. Там Юсуф міг забути про сім’ю, про ім’я, про все, що зобов’язаний робити. Залишалася людина, яка приїхала до чужого міста й слухає музику. — Вона ледь усміхнулася. — Це зовсім інші ревнощі.
— Ви теж умієте бути чесною, — сказала Ірина, дивлячись на неї.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.