Життя без прикрасЩе довго Ірина лежала без сну. Рішення визрівало, як світанок: спершу в думках ледь світлішає, потім стає світліше, починають проступати обриси. Вона піде, бо сама цього хоче. Не через вплив Таріка й не через тон, яким директор згадав його становище. Їй потрібно було почути про минуле матері, дістатися до того, що залишилося недомовленим.
Заснула вона вже під ранок. Уві сні мама була молодою, з довгим світлим волоссям. Сиділа за роялем у маленькій залі й грала етюд Шопена ля-бемоль мажор. У залу не дивилася. Грала добре.
Зустріч призначили на одинадцяту ранку в лобі-барі. Ірина прийшла у формі: зміна почалася о восьмій ранку, а на годину відлучитися їй дозволив сам Хашемі, причому без її прохання. Зазвичай від нього можна було почути, що особисті справи мають чекати кінця зміни або вирішуватися у вільний час. Тепер він першим запропонував піти об одинадцятій годині, і це саме собою багато про що говорило.
За кутовим столиком уже сидів Тарік, перед ним стояла кава. Біла дішдаша була вчорашньою або настільки схожою, що Ірина не розрізнила. Він зосереджено дивився в телефон, але, помітивши її, відразу відклав його. Підвівся. Цей маленький жест вона відзначила.
— Дякую, що погодилися прийти.
— Будь ласка.
Вони сіли. Із принесеного офіціантом меню Ірина вибрала звичайний чай, без вишуканостей; Тарік показав, що більше нічого не потрібно. Кілька секунд минули в мовчанні. Його не хотілося негайно заповнювати словами: вони ніби давали одне одному час.
— Хочу ще раз попросити пробачення за вчорашнє, — почав Тарік. — За те, як я з вами повівся. І за те, що це бачили всі.
— Ви вже просили пробачення.
— Мені важливо повторити.
— Прийнято, — відповіла Ірина без показної великодушності. — Прийнято.
Кутики його губ ледь здригнулися, майже склавшись в усмішку.
— Мама теж збиралася прийти, але вирішила, що спершу нам слід поговорити без неї. Сказала: «Молодим краще знайомитися без літньої жінки над душею». — Тарік помовчав. — Це розумно. Вона взагалі дуже розумна людина.
Після паузи Тарік повернувся до материної розповіді:
— Учора ввечері вона докладно переказала все, що знала. Батько не раз згадував вашу маму. Говорив у різні роки, потроху, без подробиць, але знову повертався до тих трьох днів.
— І що ж він розповідав?
Тарік узяв чашку, не відпив, лише потримав у руках, наче вона допомагала зібратися з думками.
— Що такі зустрічі змінюють людину. Тихо, без великого перелому, про який заведено розповідати. Після неї деякі речі він бачив уже інакше.
— Які, наприклад?
— Красу. Він говорив про неї як про те, що переживаєш у певну секунду, а не як про абстрактне поняття. Вона не живе в дорогих речах чи в місцях, які заведено вважати правильними. Вона в людях, коли ті роблять щось від себе, вкладають справжнє. — Він повернув чашку на стіл. — Це я знаю зі слів матері. Сам я батька таким не пам’ятаю: під час тієї зміни я був маленьким. Для мене він уже був сформованою людиною.
Ірина обхопила чайну чашку обома руками.
— У мами так було з усім. Не лише з музикою. Якщо вже суп — кращого не вигадаєш. Книжку неодмінно дочитувала, навіть коли нудилася над нею. — Ірина помовчала. — Зараз стільки всього хочеться в неї запитати. Тільки вже не запитаєш.
— Так, — тихо відповів Тарік.
У цій короткій відповіді не було нічого зайвого, й Ірині не потрібно було більше.
— Шкода, що ви втратили батька.
— А мені шкода, що ви залишилися без мами.
Вони промовили це без звичних слів розради — двоє людей, які знали втрату й упізнавали її одне в одному.
— Можна запитати? — сказала Ірина.
— Звісно.
— Чому ви вчора відразу закричали, ще й перед усіма? Можна ж було підійти й спочатку тихо запитати.
Він помовчав, обмірковуючи відповідь, але не намагаючись ухилитися.
— Тому що, побачивши кулон, я тієї ж миті вирішив, що все знаю. Жодного сумніву. — Він підвів очі. — Це моя вада. Коли приходить така впевненість, розум здає позиції. Я пам’ятаю, що спершу треба подумати, і все-таки це знання відступає. Намагаюся з цим упоратися.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.