Життя без прикрасВранці вона принесла на могилу жовті польові квіти на тонких стеблах. Довго стояла.
— Мамо, я ношу. Як обіцяла. — Ірина торкнулася кулона. — Ти знала? Коли віддавала його, ти щось знала?
Низько лежало сіре небо, дув вітер.
— Я зустріла його сина, — продовжила Ірина. — Кажуть, схожий на батька. Батька я не знала, а син хороший. Складний, але хороший. — Вона помовчала. — Не знаю, що далі вийде. Тільки вирішила заздалегідь себе не лякати. Ти ж учила не боятися того, що ще не сталося.
Вітер не вщухав.
— Гаразд, мамо. Не буду, — продовжила Ірина.
Перш ніж піти, вона акуратно поправила квіти. Ця звичка до порядку теж залишилася від матері.
Про поїздку Ірина написала Тарікові вже після повернення до Дубая, через кілька днів: раніше слова не складалися. Розповіла про місто, ринок, антонівку, про ранок на кладовищі й розмову з мамою. Він нічому не здивувався: «Добре, що ви говорите з нею. Це потрібно».
Ірина написала ще про дім. Про те, що він складається не зі стін: із запаху, зі світла о певній годині, з людей, яким усе про тебе зрозуміло без пояснень. Жити можна далеко від усього цього, а відділитися до кінця не виходить.
Тарік відповів незвично довго. Написав, що знає це відчуття; у нього самого кілька домівок — кожна у своєму сенсі. Місто, будинок в Абу-Дабі, де минуло дитинство. Усі вони належать йому й усе ж не цілком. Діда він пам’ятає погано, а от глибокий, трохи хрипкий голос пам’ятає. І в цьому голосі для нього більше дому, ніж у будь-якій будівлі.
Слідом надійшло: «Хочу дещо вам показати. Коли дід розповідав історії, ми записували на плівку. Запис старий, якість погана. Колись дам послухати, якщо хочете». Ірина відповіла: «Хочу».
У червні Тарік приїхав на три тижні. У них уже було своє кафе: пластикові столики на набережній, морський запах. Звичними стали й мовчання вдвох, і розмови, що починалися з дрібниць. До важливого вони діставалися не відразу, даючи собі час.
Одного разу він привіз книжки.
— З екрана читається інакше. Мені потрібен папір.
Ірина взяла всі три. Кілька кілограмів займуть цілу полицю, а в її кімнаті й без книжок тісно — вона це знала. Читали вони кожен у себе, а потім обговорювали прочитане разом. Їй це подобалося.
— Що ви любили в дитинстві? — запитав він якось. — Не те, що добре вдавалося, а те, що приносило задоволення.
— Маленькі речі збирати. Камінці, ґудзики, пляшкові кришечки. Усе цікаве складала в коробку. Мама казала: «Ти як сорока», — але нічого звідти не викидала.
— Чим вас приваблювало саме маленьке?
— Його можна взяти в долоні. Велике бачиш, а таке ще й відчуваєш руками.
Тарік подивився на неї.
— Як кулон.
Вона зрозуміла. Маленька річ, яку можна відчути пальцями; ціла історія, що вміщується в долоні.
— Мабуть, так.
Їхня перша сварка сталася в липні. Привід здавався незначним, але за ним виявилися різний досвід і звички: у головному вони погоджувалися, а реагували часом зовсім не однаково.
Тарік між іншим згадав партнера, який будував готельний комплекс і підбирав досвідчених людей на керівні посади.
— З вашою спостережливістю й досвідом ви могли б його зацікавити. Якщо захочете, назву йому ваше ім’я.
— Ви пропонуєте знайти мені іншу роботу?
— Кращу. Іншу, але кращу за нинішню.
— Я вас про це не просила.
Він витримав паузу.
— Знаю. Хотів тільки запропонувати.
— Для мене це звучить так, ніби сама я не здатна нічого знайти. Або не розумію, що можу претендувати на більше. Коли допомогу пропонують без прохання, мені прикро.
— Я так не думав.
— А про що думали?
Тарік помовчав, перш ніж відповісти. Виправдовуватися не став.
— Хотів стати вам у пригоді. Вийшло невдало.
Ірина видихнула.
— Я розумію ваш намір. Тільки я надто довго давала собі раду сама. Уже звичка: мені пропонують допомогу, а чується — «ти не справляєшся».
— Ви справляєтеся. Це я побачив відразу.
— Тоді дайте мені самій вибрати, коли звертатися по допомогу.
— Добре.
— Добре.
Після паузи Ірина сказала:
— Виходить, ми посварилися.
— Виходить.
— Уперше.
— Так. — Він трохи помовчав. — Як на мене, непогано впоралися.
— Згодна. Інша сварка може виявитися гіршою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.