Життя без прикрасНа новому складі доводилося працювати по дванадцять годин. Стан жахливий, у документах невідповідності. Додому я телефонувала вечорами, але щоразу розмовляла тільки з мамою.
— Усе добре. Поїв, уроки закінчив, уже спить.
— Дай йому телефон, мамо. Я хоч на добраніч побажаю.
— Іро, тобі ж сказано: спить. Навіщо будити? Ну чого ти як маленька?
Два вечори я приймала це пояснення. На третій спеціально зателефонувала о восьмій вечора: раніше пів на десяту Мишко ніколи не засинав.
— Миється він, — відповіла мама. — Пізніше поговорите.
О дев’ятій вечора я знову набрала її номер — без відповіді. Написала Мишкові. Повідомлення надійшло, але так і залишилося непрочитаним. Йому дістався мій старий телефон, батарея часто розряджалася, і відразу здіймати тривогу я не стала. Тільки в грудях ніби натягнули струну: вона тихо бриніла, а я не розуміла чому.
На четвертий день усі документи вдалося підписати вже до обіду. Квиток додому був на наступний ранок, але я підійшла до начальника:
— Хочу сьогодні полетіти.
Він знизав плечима.
— Знайдеш квиток — лети.
Знайшовся останній рейс: виліт о дев’ятій вечора, приліт о пів на дванадцяту. Різницю сплатила сама. Маму попереджати не стала. Казала собі, що влаштую Мишкові сюрприз, хоча, мабуть, мені вже тоді хотілося побачити все без підготовки, як є.
З аеропорту я дісталася на таксі й пізно ввечері відімкнула квартиру. Лише з ванної падало світло. У коридорі валялися Мишкові кросівки, один лежав на боці, пахло кислим. Пральна машина гула, намагалася перейти до віджимання й гатила барабаном, наче в ній бився звір.
Залишивши сумку, я тихо пройшла до ванної. Перед машиною стояла табуретка, на ній Мишко — у трусах і моїй старій футболці до колін. Стискав коробку порошку й вдивлявся у віконце так, ніби розміновував бомбу. Поряд із калюжею стояв таз: мокра шкільна сорочка, штани, шкарпетки.
Він не почув мене.
— Мишку.
Син здригнувся, ледь не впав із табуретки. Коробка випала з рук, по мокрій підлозі розсипався порошок. Замість радісного привітання я почула:
— Мамо, я зараз усе приберу. Вибач, я не навмисне.
Не пам’ятаю, як підійшла. Зняла його з табуретки — холодного, із зубами, що цокотіли.
— Бабуся де?
Він відвів погляд.
— Мишку, де бабуся?
— Поїхала.
— Куди? Коли вона поїхала?
— Позавчора.
Я стояла в мокрій ванній і ніяк не могла осягнути це «позавчора». Два дні. Дві ночі. А мені телефоном розповідали про вечерю, зроблені уроки й дитину, яка спить.
— Хто з тобою залишався?
— Ніхто. Я сам.
Він промовив це так буденно, наче сказав, що йде дощ. Саме це виявилося нестерпним. Мишко не плакав. За ці два дні він уже звик, уже прийняв, що так буває.
— Навіщо ти вночі переш?
— Завтра до школи, а вдягти нічого. Я на сорочку компот пролив. Бабуся звеліла самому прати, раз сам винен. А я не вмів. Якби вдень сусіди почули, вони б зрозуміли, що я сам, і кудись зателефонували — от я й боявся. Вона сказала, якщо дізнаються, мене до дитбудинку заберуть, а тебе посадять.
Я сіла на край ванни. Ноги більше не тримали.
— Вона сказала, що мене посадять?
— Так. Якщо зателефоную тобі й поскаржуся. Бо ти погана мати, мене покинула. Тебе посадять, мене заберуть. Я тому й не телефонував. І телефон вимкнув, щоб ти не додзвонилася. А то я б не витримав і все розповів.
У десять років він вимкнув телефон, рятуючи мене від в’язниці, якою його налякала рідна бабуся.
Я загорнула Мишка в рушник, відвела на кухню й поставила чайник. На холодильнику, під магнітом-кавуном, висів аркуш. Великі похилі літери — мамин почерк, упізнала б із тисячі.
«Ірино, ми з сім’єю вирушили в круїз. Його з собою не беремо. Помилки припустилася ти — тобі й розсьорбувати. Мама».
Разів п’ять я прочитала записку. До маминої сім’ї ввійшли Марина, Рома, Ніна та Єгор. Мишко — ні. «Він не їде. Це твоя помилка». Виходило, помилкою було народити його, працювати, поїхати у відрядження.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.