Ірина прийшла до багатого будинку шукати роботу, але її увагу привернула одна деталь

Ірина їхала в таксі на задньому сидінні, притуливши голову до прохолодного скла. Два тижні — лише стільки знадобилося, аби її життя змінилося. А до того вона довго вважала себе щасливицею: щасливий квиток уже витягнуто, усе, про що колись мріялося, дісталося їй.

Ця мрія склалася ще в дитинстві, з побаченого в серіалах. Красивий чоловік, якого супроводжує успіх, простора квартира, ресторани, поїздки до моря… Нічого схожого довкола Ірини не було. На міській околиці, в неблагополучному районі, стояв старий дерев'яний будинок. У невеликій двокімнатній квартирі вона жила з батьками. Утім, ані тіснота, ані сам район не були головною бідою.

Батько пив запоями. Обходитися без пляшки він не вмів, а заробляти починав лише після довгих докорів дружини. Освіти в нього не було: візьмуть то вантажником, то прибиральником, то підсобником на будівництво. Зазвичай це були неофіційні підробітки. Поки він тримався, удома ставало краще: з'являлася смачна їжа, іноді Ірині купували новий одяг. Така покупка робила дівчинку щасливою.

Та недовго тривали ці перепочинки. Батько знову зривався, пропускав роботу або приходив туди п'яним, і його звільняли. Сам він втрату заробітку переносив спокійно. Мати ж зі свого магазинчика не йшла: торгували там цілодобово, траплялося працювати й уночі. Платили мало, зате регулярно. Випити вона теж любила, хоча до чоловікових запоїв справа не доходила. Її влаштовувало, що сім'ї є де жити й вони не вмирають з голоду. Більшого їй не потрібно було.

Ірина не могла змиритися ані з обдертими шпалерами, ані з тим, який вигляд мали батьки — зовсім занепалі люди. Носити доводилося чуже: сусіди віддавали одяг, з якого виросли їхні діти. Мати часто приносила з магазину списані продукти, термін придатності яких щойно минув. Від цієї їжі дівчинку нудило — не лише через відразу до такого життя, а й у цілком буквальному сенсі.

Найгірше ставало, коли на кухні збиралися гості. Разом із батьками вони пили, сміялися, сварилися, довго міркували про щось із розумним виглядом. Потрап Ірина їм на очі — бралися вчити її життя. Вона мовчки ненавиділа цих людей, їхні грубі, розпашілі від випивки обличчя. Часом майже таку саму ненависть викликали мати з батьком: самі обрали це існування й її змушували жити так само. Здавалося, пляшка й п'яна компанія їм дорожчі за доньку.

У школі точилися інші розмови. Однокласники розповідали, як улітку їздили з батьками до моря, як ходили до парку атракціонів, які дорогі подарунки отримали на день народження. Ірині не було чого додати: з нею нічого подібного ніколи не траплялося. Від цієї несправедливості було прикро й боляче.

Зате на екрані можна було дивитися на життя, де було все. Старенький кольоровий телевізор батько купив з рук за безцінь, коли вкотре влаштувався на роботу. Тепер Ірина стежила за красивими героїнями серіалів. Ті подорожували, їздили дорогими машинами, жили серед розкішних речей. Поруч із ними були заможні коханці й безліч вірних подруг, довкола плелися хитромудрі інтриги. Саме таким яскравим і сповненим подій уявлялося дівчинці бажане життя.

Зовсім юною Ірина дала собі обіцянку: коли зможе сама розпоряджатися собою, у неї теж усе це буде. Єдиним способом домогтися свого вона вважала вдале заміжжя. Зовнішність дозволяла на нього розраховувати — бодай щось путнє батьки їй дали. Висока, струнка, з великими очима, темними бровами врозліт і персиковою шкірою, вона знала про свою красу. Особливо часто з дитинства хвалили її променисту усмішку, тому Ірина намагалася частіше усміхатися людям.

Красі, щоправда, ще потрібне було огранювання. Принц навряд чи помітить дівчину в обносках, хай би якою гарненькою вона була. А інших речей, крім відданих сусідами, в Ірини поки не було. Належало це виправити.

Після школи вона не стала продовжувати навчання. Перспектива витратити найкращі роки на зубріння, а потім працювати за фахом від ранку до вечора за копійки її не приваблювала. Рахувати Ірина вміла: таким шляхом до бажаного життя не дістатися. Потрібен був спосіб швидший і надійніший. Вона влаштувалася до торговельного центру помічницею менеджера — гарна назва посади, за якою ховалася звичайна робота продавчині.