Життя без прикрасЗа дверима нотаріальної контори Ірина зітхнула й вирушила до найближчого відділення поліції. Там її вислухав молодий черговий зі втомленим обличчям. Записуючи заяву про крадіжку ключів, він запитав:
— Когось підозрюєте?
— Антона та його матір.
— Гаразд, будемо розбиратися, — кивнув він.
Особливих надій Ірина не плекала. Після заміни замків зниклі ключі вже не становили небезпеки, а довести саму крадіжку було непросто. І все ж їй хотілося, щоб те, що сталося, залишилося не лише в її пам’яті: заява могла знадобитися.
До обіду вона дісталася додому. Телефон більше не турбував, можна було працювати, але за комп’ютером Ірина раз у раз відволікалася на ті самі думки. Антонові так легко вдалося її обдурити. І вона ж повірила — без довгих сумнівів, майже відразу.
У свої тридцять два роки виявилася наївною, як дівчисько. Хотілося дітей, сім’ї; біологічний годинник і далі цокав, і варто було на обрії з’явитися більш-менш пристойному чоловікові, як вона погодилася бути з ним. Навіть придивитися як слід не встигла. Тепер доводилося розсьорбувати.
У вівторок на роботі колеги запитували про весілля.
— Скасувалося, — відповідала Ірина.
Пояснювати причини вона не збиралася. Замість подробиць поверталася до проєктів і завдань, намагаючись утримати на них увагу. Увечері замовила додому їжу й увімкнула серіал. Телефон, як і раніше, мовчав.
Середа теж минула за роботою, і звичні справи потроху допомагали. Думка про те, що вона знову сама, вже не здавалася такою важкою: разом із самотністю повернулася свобода. Квартира залишалася тільки її. Ніхто не нав’язуватиметься, не вимагатиме, не вказуватиме їй, як жити.
Від цього було легше, хоча образа ще ятрила душу. Ірина доволі швидко зізналася собі, що річ не у втраті Антона: по-справжньому вона його не кохала. Болючіше було згадувати, як нею намагалися скористатися.
У четвер увечері зателефонувала мама з іншого міста.
— Ірочко, як ти? Як справи з весіллям?
— Ніяк, мамо. Весілля не буде.
— Чому? Що сталося?
Ірина зітхнула й коротко переповіла те, що сталося. Мама ахала, обурювалася, не шкодувала слів для Антона.
— Негідник! І мати нічим не краща. Іро, добре, що ти від нього пішла. Уже краще самій, ніж із такими людьми.
— Знаю, мамо.
— Ти сама як, тримаєшся?
— Тримаюся.
— Приїхала б до нас на тиждень. Відпочила б, трохи відволіклася.
— Через роботу не вийде. Якось потім.
Мама зітхнула й більше не вмовляла. Вони ще трохи поговорили, попрощалися. Відклавши телефон, Ірина лягла на диван і ввімкнула телевізор, але дивитися не стала.
Усе поверталося до колишнього: з дому на роботу, з роботи додому. Ні весілля, ні сім’ї. Можливо, тепер так і залишиться, можливо, вона завжди житиме сама. Але це не лякало так сильно, як перспектива життя з маминим синочком та його жадібною матір’ю.
У п’ятницю, повертаючись із роботи, Ірина почула біля під’їзду, як її гукнули, й обернулася. Біля машини стояв Антон — у зім’ятій куртці, неголений, помітно змарнілий. Вона зупинилася, залишивши між ними кілька метрів.
— Навіщо прийшов?
— Поговорити з тобою. Будь ласка.
— Говорити більше нема про що.
— Іро, я ж увесь тиждень не спав. До мене дійшло, що я накоїв. Пробач. Я повівся як ідіот.
— І відтоді нічого не змінилося.
Антон наблизився на крок. Ірина напружилася; він зупинився.
— Я з матір’ю порвав. Сказав їй, що виконувати її примхи більше не збираюся, що в тому, що сталося, вона сама винна. Ми посварилися.
— Ну й що?
— Хочу все виправити. Хочу, щоб ти повернулася.
Ірина довго дивилася на нього. Він здавався змученим, розкаяним, зневіреним, але її це вже не зворушувало. Із цими словами він запізнився.
— Антоне, мої ключі вкрав ти. Потім привіз мене до матері заради цієї вистави. Вирішив оселити її в мене, навіть не отримавши згоди, а після зникнення ключів і далі мені брехав. І тепер пропонуєш повернутися?
— Тоді я виявився слабким. Зараз я інший.
— За тиждень став іншим? Не сміши.
— Іро, я тебе кохаю.
— Тобі подобається моя квартира й те зручне життя, яке я могла б тобі влаштувати. Тільки до мене це жодного стосунку не має.
— Неправда.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.