Життя без прикрасМикола Петрович закашлявся попереду, явно приховуючи сміх.
— Невисокої ж ви про мене думки.
— Десять хвилин тому ви незнайомій жінці запропонували гроші за те, щоб вона з вами жила.
— Слушно.
Іра перевернула верхню листівку чистим боком назовні й простягнула руку.
— Є чим писати?
Із внутрішньої кишені Дмитро дістав важку перову ручку. На коліні Іра виводила великі пункти; руки ще не зігрілися, і літери виходили нерівними.
— Четвертий: «Замовник не підвищує голос на виконавця», — прочитав він, зазираючи через плече. — Це навіщо?
— Щоб потім не пояснювати. Як на мене, командувати ви звикли.
— А п’ятий — усю суму після закінчення терміну? Може, половину зараз?
— Ні. Якщо через три дні не витримаю й піду, залишатися вам винною не хочу. У мене й без цього боргів досить.
Дмитро хмикнув, але заперечувати не став. Під пунктами Іра написала: «Термін — чотирнадцять днів із моменту приїзду батьків замовника», поставила дату й підпис. Поруч розписався він. Обоє розуміли, який безглуздий вигляд має їхній договір на звороті реклами суші-бару.
— Зробіть фотографію, — звеліла Іра. — Саму листівку я залишу собі.
— Добре. До речі, як вас звати?
— Іра. Ірина Бондар. Мені двадцять сім, якщо це для вашої історії знадобиться. Працюю в турфірмі, треба буде відпроситися.
— Відпустять?
— Ще з минулого року відпустка не використана. Дадуть, куди їм подітися.
Микола Петрович повіз її на інший кінець міста. Біля свого під’їзду Іра вийшла, міцно тримаючи листівку. Уже біля дверей обернулася до Дмитра.
— А по батькові вас як?
— Андрійович. Тільки нареченій воно не належиться.
— Нареченою я з четверга буду.
Вона зникла в під’їзді.
У середу почалася підготовка. Вранці Іра поклала перед Оксаною Романівною заяву. Та довго бурчала про гарячі тури, однак два тижні з четверга підписала. За законом Ірі належало навіть більше.
В обід Дмитро чекав на неї в кафе біля роботи з роздруківкою того, що називав легендою.
— Пів року тому познайомилися, — почав він читати. — Ти займалася поїздкою для моїх працівників.
— А ви коли-небудь замовляли працівникам поїздку через турфірму?
— Ні.
— Тоді на другому ж запитанні ця історія розвалиться. Що менше вигадаємо подробиць, то менше заплутаємося.
Зрештою залишили пів року знайомства без стосунків. Місяць тому Дмитро розійшовся з Мариною, і все між ними швидко змінилося. Потім розбирали дрібниці: скільки цукру хто кладе в каву, імена батьків, улюблену їжу. Дмитро заносив відомості в телефон, а Іра вчила їх, немов перед іспитом у бабусі.
Перед виходом на столі з’явилася маленька оксамитова коробочка.
— Ще каблучка потрібна. Без каблучки мама першої ж хвилини помітить.
Іра відкрила кришку: тонке золото, невеликий камінь, нічого химерного. Надівши каблучку, вона відразу застерегла:
— Потім поверну.
— В останній день. Як скажеш.
Увечері він зателефонував батькам. Іра не чула, про що вони говорили; близько десятої вечора Дмитро передзвонив уже їй.
— Як минуло?
— Мама спершу мовчала. Потім запитала, чи не моя це провина. Після зізналася, що Марини завжди трохи побоювалася, і хвилин двадцять розпитувала про тебе.
— А тато?
— Сказав, що голос у мене змінився. Став спокійнішим.
Закінчивши розмову, Іра ще довго сиділа на кухні й дивилася на каблучку. Вранці приїде Микола Петрович, а о третій годині дня приземлиться літак батьків.
У четвер водій приїхав о дев’ятій ранку. Одну дорожню сумку й пакет із взуттям — усі Ірині речі — мовчки поклав у багажник. За містом заговорив, не обертаючись:
— Не бійтеся, Ірино. У вівторок він здався вам гіршим, ніж є.
— А який він?
— Нормальна людина. Тільки останній місяць сам не свій.
У селищі, за високим парканом, стояв двоповерховий будинок зі світлого каменю, з широкою терасою. Вийшовши з машини, Іра на секунду забула, навіщо приїхала. Досі такі будинки траплялися їй лише на фотографіях готелів, надісланих клієнтами.
Дмитро зустрів її на ґанку й відразу повів показувати, де хто житиме.
— Велика гостьова внизу — батькам. Татові після операції зайвий раз ходити сходами ні до чого. Я на другому поверсі. Твоя спальня навпроти, через коридор, невелика, зате ванна своя.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.