Життя без прикрас— Ніна, хатня робітниця, приходить тричі на тиждень, — продовжував Дмитро. — На сьогодні вечерю приготувала. О третій годині дня я їду в аеропорт, потім привезу батьків. Ти залишаєшся зустрічати вдома.
— Чому мені не поїхати?
— Коли наречена зустрічає свекра й свекруху на порозі власного дому, це переконливіше.
— Власного? Ну-ну.
Він виїхав о пів на третю. Іра залишилася перечитувати записи. Людмилі Василівні шістдесят два, вона викладала в музичній школі, любить чай із чебрецем і не терпить звертання «мама Дмитра». Андрієві Миколайовичу шістдесят п’ять; інженер-конструктор, усе життя займався верстатами. Жартує із серйозним обличчям. Ліки — вранці, в обід, увечері, точно за годинами.
О п’ятій годині п’ять хвилин машина в’їхала у двір. Щойно Іра відчинила двері, її обійняла невисока жінка з коротко підстриженим сивим волоссям.
— Нарешті зустрілися! Дмитро стільки про тебе говорив! — Голос у неї був гучний, дзвінкий.
Через плече Людмили Василівни Іра побачила Дмитра біля машини. Із двома валізами в руках він беззвучно звелів:
— Усміхайся.
Звільнившись з обіймів, Іра дала господині пройти привітатися з домом і ступила до Дмитра, наче збиралася допомогти з багажем. Каблук із силою опустився йому на ногу.
— Коханий, і чому я раніше не знала, яка в тебе чудова мама?
Він втягнув повітря крізь зуби й постарався всміхнутися якомога ширше.
— Сюрприз хотів влаштувати.
Останнім із машини вийшов Андрій Миколайович — високий, худий, із прямою спиною й уважним примруженим поглядом. Потискаючи Ірі руку, він затримав її долоню трохи довше, ніж звичайно.
— Вітаю, Ірино. Телефоном син присвятив вам цілих чотири хвилини. Як для нього, це чимало.
Вечеря показала Ірі, яку непросту роль вона взяла на себе. Людмила Василівна розпитувала без перепочинку:
— Звідки ти родом? Хто твої батьки? Де працюєш? Подорожувати любиш?
Там, де можна було, Іра трималася правди: її легше пам’ятати. Розповіла про бабусю, з якою виросла, про те, що бабусі вже немає, про свою роботу в турфірмі. Людмила Василівна слухала, кивала; очі в неї зволожилися.
— А де ви одне одного зустріли? — запитала вона, додаючи чоловікові салату.
— У ресторані, — відповів Дмитро.
— На роботі, — одночасно з ним промовила Іра.
Тиша.
Андрій Миколайович відклав виделку, його дружина подивилася на сина, потім на Іру й знову на сина. У кафе вони домовилися, коли познайомилися, але про місце встигли лише посперечатися — Дмитра відвернув дзвінок зі складу.
— По роботі я саме була в ресторані, — швидко продовжила Іра. — Зустрічали туристичну групу. Дмитро за сусіднім столом вечеряв із партнерами, і вони голосно сперечалися про якісь фури. Довелося підійти, попросити говорити тихіше: туристи гіда не чули.
— Усе правильно, — підхопив Дмитро. — При всіх мені догану влаштувала.
Під столом він показав їй великий палець.
— Оце мій син! — засміялася Людмила Василівна. — У дитинстві весь двір перекричить, коли сперечається.
Андрій Миколайович знову взявся за виделку, не перестаючи уважно дивитися на Іру. Цей погляд вона відчувала всю вечерю. Людмила Василівна розповідала про Італію, про сусідку синьйору Франческу, про те, як Дмитро в сім років розібрав батьків будильник: хотів побачити, де живе час.
О восьмій вечора Іра підвелася.
— Андрію Миколайовичу, час приймати ліки.
— Звідки вам відомо? — здивувався він, піднявши брови.
— Дмитро попередив: уранці, в обід і о восьмій вечора. Де таблетки лежать?
— У кімнаті, в сумці. Я сходжу.
— Посидьте, я сама принесу.
Коли Іра вийшла, Людмила Василівна пошепки сказала синові:
— Дмитре, вона не забула про татові ліки. Марина за три роки жодного разу навіть не поцікавилася, що він приймає.
Він нічого не сказав. Іра повернулася з упаковкою та склянкою води. Андрій Миколайович випив таблетку, поставив склянку й, не підводячи очей, запитав:
— Ірино, за що ж ви покохали мого сина?
Учора в кафе вони підготували відповідь: надійний, з ним спокійно. Іра вже збиралася її вимовити, але глянула на Дмитра. Він напружено тримав чашку й чекав, ніби її слова справді щось вирішували. Нога після каблука, мабуть, іще боліла.
— Поки сама намагаюся зрозуміти.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.