Життя без прикрас— Андрійку, тобі не можна!
— Таке можна, — відмахнувся він, витираючи очі. — Цій відповіді вірю. Хто відразу знає, за що любить, зазвичай прибріхує. А тут чесно.
Дмитро поставив чашку. Іра помітила, як злегка здригнулася його рука.
Батьки вже пішли до себе, коли Іра й Дмитро зустрілися нагорі, в коридорі.
— «Поки сама намагаюся зрозуміти», — неголосно повторив він її відповідь за вечерею. — Ми ж не так домовлялися.
— Але твій батько повірив.
— Повірив, — визнав Дмитро. — На добраніч, Іро.
— І вам на добраніч. До ноги прикладіть щось холодне.
За зачиненими дверима Іра нарешті видихнула. Із чотирнадцяти днів один був позаду.
У п’ятницю Дмитро вирушив до офісу о восьмій ранку. Прокинувшись і почувши внизу грюк вхідних дверей, Іра вперше за два роки могла не поспішати. Турфірма сьогодні обходилася без неї, до торгового центру з пачкою листівок теж іти не треба було.
На кухні це рідкісне відчуття безтурботності скінчилося. Людмила Василівна у фартуху стояла біля столу, з розпачем заглядаючи в холодильник.
— Доброго ранку, Ірочко. Поясни, чим він живе? Тут йогурти, сир, коробки з готовою їжею… А Ніни до понеділка не буде. Без жінки чоловік у домі перетворюється на студента.
— Давайте по продукти з’їздимо?
— Давайте. А пельмені ти вмієш робити?
— Бабуся навчила. Ми щонеділі запас на тиждень ліпили.
Людмила Василівна засяяла.
— Ось чого нам в Італії бракує! Равіолі є, але з пельменями їх не порівняєш. Андрійко вже п’ятнадцять років зітхає.
Микола Петрович звозив їх за покупками. До обіду на кухні всюди було борошно, а на столі з’явилися дві великі таці. За роботою Людмила Василівна згадувала музичну школу, де викладала в молодості. Розповідала й про те, як маленький Дмитро відмовився вчитися грати на фортепіано: у піаніно не було коліс.
О 12 Іра витерла руки й понесла воду з таблетками до кімнати батьків. Андрій Миколайович читав, умостившись у кріслі.
— Знову ви? — зустрів він її. — Дружина вже тридцять вісім років стежить, щоб я ліки пив. Тепер вас двоє.
— Не хочете — не пийте. Тоді я вам інструкцію вголос прочитаю. Особливо розділ про побічні ефекти, він довгий.
Андрій Миколайович хмикнув, випив таблетку й подався слідом за нею на кухню. Через десять хвилин він уже допомагав ліпити. Його пельмені виходили величезними, кривими, але роботи він не кидав.
Повернувшись о сьомій вечора, Дмитро затримався на порозі кухні. Усі троє сиділи за столом над тарілками, від яких ішла пара. Батько розповідав, як у 1986 році, у відрядженні від заводу, проспав свій потяг.
— Нарешті дістався, — сказав Андрій Миколайович синові. — Сідай. Наречена твоя і мені роботу знайшла.
Дмитро сів за стіл. Іра подала йому тарілку й, нахилившись, шепнула:
— Найбільші — татові. Обов’язково похвали.
Він похвалив.
На суботу Людмила Василівна запланувала поїздку з Ірою до міста.
— Сукні подивимося. До весілля час є, але ж треба знати, що тобі пасує.
Відмови вона не допускала. Микола Петрович привіз їх до «Місячного двору», й Іра, щойно вийшовши з машини, подивилася туди, де нещодавно стояла сама. Біля входу роздавав листівки худорлявий хлопець. Людмила Василівна не звернула на нього уваги.
Купувати сукню поки не збиралися. Іра всміхалася, відповідала на пропозиції коротким «гарно», а ніяковість дедалі зростала. Майбутня свекруха вибирала вбрання для весілля, якого не мало бути. Виявилося, саме це найважче в їхній угоді. На звороті листівки про таке не було написано.
Дорогою до виходу Людмила Василівна затрималася перед вітриною з пальтами. Потім подивилася на Іру: сіре пальто, куплене п’ять років тому, потерті рукави, ґудзик, пришитий нитками іншого кольору.
— Ірочко, дозволь мені купити тобі пальто, — запропонувала вона лагідно. — Бежеве тобі пасуватиме.
Іра перевела погляд із пальта на цінник. За ці гроші вона могла два місяці платити кредит.
— Дякую вам, Людмило Василівно. Я вдячна, але на пальто зароблю сама.
— Я ж подарувати хочу.
— Знаю. Тільки бабуся вчила брати те, що заслужила. А такого подарунка я поки не заслужила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.