Життя без прикрасПроте недільний ранок почався із запаху млинців. Людмила Василівна наспівувала біля плити, про вчорашнє пальто не заводила мови. День минав спокійно.
Після обіду Андрій Миколайович покликав сина на терасу грати в шахи. Іра вмостилася поблизу з книжкою. На вигляд читала, але стежила за їхньою розмовою.
— Гра в тебе змінилася, — зауважив батько, переставляючи слона. — Раніше відразу кидався атакувати. Тепер обмірковуєш.
— Думаєш, вік, тату?
— Річ не в роках. Місяць тому, коли ти мені телефонував, говорив так, наче хтось у тебе помер. А зараз знову нормальний.
Дмитро мовчки відповів ходом. Іра перегорнула сторінку, не прочитавши її.
Партію виграв батько. Він пішов відпочивати, а Іра піднялася до своєї кімнати: треба було зателефонувати Раїсі Степанівні, бабусиній подрузі, й пообіцяти, що через два тижні весь борг буде повернуто.
Раїса Степанівна заплакала, почувши це, і сказала, що не квапить. Іра знала: у неї зламався холодильник, а на новий грошей немає.
Увечері Дмитро пив чай на кухні. Він думав, що батьки вже лягли, але прийшла мати в халаті. Сіла навпроти й деякий час мовчки дивилася на нього.
— Мамо, чому не спиш?
— Думаю. Ти чув, що Іра вчора пальта не взяла?
— Ні.
— Відмовилася. Сама, каже, зароблю. А Марині я на минулий день народження сумку подарувала. Через тиждень запитала, чи не можна її обміняти на дорожчу.
Дмитро опустив чашку.
— Мамо…
— Зачекай, я ще не все сказала. Іра пам’ятає, коли татові ліки приймати. Сперечається з ним — і він слухає. Навіть із кардіологом у Мілані таким поступливим не був. Пельмені робить, як моя мама робила. І тебе не боїться. Усі тебе бояться, Дмитре, я сама іноді теж. А вона — ні.
Поправивши халат, Людмила Василівна встала. Уже біля дверей вона обернулася:
— Дмитре, не надумай втратити цю дівчину.
Він цієї миті ковтнув чаю й мало не вдавився. Почувши кашель, мати повернулася, постукала йому по спині.
— Ну от, — сказала вона із задоволеним виглядом. — Тільки подумав про це, а вже дихати не можеш.
Після її виходу Дмитро довго залишався на кухні сам. Потім піднявся нагору. Під дверима Іри світилася смужка; він зупинився біля них, постояв і попрямував до своєї спальні. До закінчення договору було ще одинадцять днів.
У будні він їздив до офісу й повертався до сьомої вечора. Іра з Людмилою Василівною готували обіди, гуляли селищем, розглядали старі фотографії. Мати навіщось привезла їх з Італії в окремій папці. Андрій Миколайович бурчав, приймав ліки вчасно й грав з Ірою в дурня. Вона йому піддавалася; у шахах же він перемагав усіх.
У вівторок пізно ввечері Іра спустилася по воду. Наприкінці коридору першого поверху ще світилося в кабінеті Дмитра. Вона налила собі води, трохи постояла на кухні й поставила чайник.
Дмитро підвів голову від ноутбука, коли вона ввійшла з чашкою. Стіл поруч із ним займали роздруківки, списані червоною ручкою.
— Чому не спиш?
— По воду прийшла. А ти? — Іра поставила чай біля ноутбука. — Мільйонери на себе трудове законодавство не поширюють?
Він відкинувся в кріслі й раптом усміхнувся.
— Без батьків ти вперше звертаєшся до мене на «ти».
— За п’ять днів звикла. Можу знову на «ви», якщо тобі так солідніше.
— Не треба.
Дмитро взяв чашку. Іра заварила чай із чебрецем, улюблений чай його матері.
— Над чим працюєш? — Вона вказала на папери.
— «Домовий ряд», мережа магазинів. Збираються віддати нам усю доставку в трьох областях. Договір на два роки. У п’ятницю зустрічаюся з власником, Павлом Григоровичем. Із ним непросто: на хвилину запізнишся — розвернеться й піде. Пів року домагався, щоб він мене прийняв.
— Тоді приходь вчасно.
— Дякую за цінну пораду.
Іра сіла на підвіконня.
— А розрахунки чому вночі сам перевіряєш? Хіба нікому доручити? Напевно ж є відділ.
— Є. Одного разу я поклався на їхні розрахунки, і великий клієнт від нас пішов. Відтоді перевіряю сам.
— Усе перевіряєш?
Дмитро зрозумів, що запитання стосувалося не лише паперів. Помовчав.
— Майже все.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.