Життя без прикрасЙдучи, вона забрала чашку.
— Лягай уже. Павло Григорович тебе в такому вигляді не прийме.
У п’ятницю Ірі треба було заплатити господині за наступний місяць і забрати речі з квартири. Дмитро запропонував підвезти: йому теж треба було їхати до міста. Об одинадцятій на нього чекали в офісі «Домового ряду», на іншому кінці міста.
Виїхали із запасом часу, на початку десятої. Микола Петрович вибрав звичну об’їзну. Через двадцять хвилин довелося зупинитися: попереду, наскільки сягало око, стояли машини.
По радіо повідомили про зіткнення двох фур на розв’язці. Рух було повністю перекрито.
Дмитро поглядав на годинник, зв’язувався із секретарем Павла Григоровича, вибачався, просив його зачекати. Об 11:20 йому зателефонували у відповідь: Павло Григорович поїхав. Іншу зустріч призначить, коли вважатиме за потрібне.
Вимкнувши телефон, Дмитро повернувся до водія.
— Навіщо ти вибрав об’їзну?
— Дмитре Андрійовичу, я завжди тут їжджу. Зазвичай дорога вільна.
— Зазвичай! А навігатор навіщо? Ти двадцять років водиш машину й затор об’їхати не здатен? Я пів року до нього пробивався. Пів року! Ти за двадцять хвилин усе зіпсував.
Микола Петрович не відповідав. Шия в нього почервоніла. Із заднього сидіння Іра дивилася у вікно й до самого свого дому не сказала ні слова.
Там вона забрала потрібні речі, розрахувалася з господинею. Дмитро викликав таксі до офісу, а Микола Петрович повіз Іру назад. Дорогою він мовчав. Заговорив лише біля в’їзду в селище.
— Він має рацію. Мені треба було перевірити маршрут.
— Ні, не має. Не ви ж зіткнули ці фури.
Дмитро приїхав пізно, після вечері батьків. Іра чекала в його кабінеті.
— Перед Миколою Петровичем треба вибачитися.
Портфель полетів на крісло.
— З якого дива?
— За крик. Він сьомий рік тебе возить, знає тебе краще за тебе самого. Сьогодні всю дорогу й слова від нього не було, бо вважає винним себе. А хіба він винен, що на розв’язці зіткнулися дві фури? Ти зірвав злість на людині, яка не може тобі відповісти: ти його начальник.
— Ти кого зараз захищаєш?
— Того, кого ти образив.
— Ти взагалі-то моя наречена.
Іра схрестила руки на грудях.
— До наступного четверга. Користуватися цим не треба.
Під довгим, важким поглядом Дмитра вона не відвела очей. Між ними наче повис невидимий рядок договору: четвертий пункт забороняв йому підвищувати на неї голос.
Він вийшов. Іра почула, як грюкнули вхідні двері. Микола Петрович жив у невеличкому гостьовому будиночку біля воріт: на час візиту батьків Дмитро попросив його залишатися при будинку.
Через п’ятнадцять хвилин Дмитро пройшов повз кабінет, зупинився й повернувся до дверей.
— Попросив пробачення.
— Що він відповів?
— За сім років, каже, це вперше. І що я пішов вибачатися завдяки тобі. — Дмитро помовчав. — Одразу здогадався. Він узагалі все розуміє. Ще розповів, що Павло Григорович їздить цією ж об’їзною. Сьогодні теж там застряг, до 11:40. Секретарка набрехала про від’їзд. Він ще не приїхав.
Іра розсміялася.
— Отже, ти горлав через зустріч, на яку жоден із вас не встиг би вчасно?
— Виходить, так.
Він сів навпроти неї. Злості більше не було, сама втома.
— Марина б мене підтримала, — продовжив Дмитро. — Вона завжди казала, що я маю рацію.
— Зручно.
— Зручно, — погодився Дмитро. — Тільки кращим я від цього не ставав.
Іра встала.
— На добраніч. У понеділок сам подзвони Павлові Григоровичу, без секретарів.
Вона пішла, а Дмитро ще довго залишався в кабінеті. Через шість днів батьки відлітали.
У суботу Людмилі Василівні не спалося. Вона піднялася нагору з папкою фотографій: учора вони з Ірою не закінчили переглядати випускний альбом Дмитра.
У гостьову кімнату навпроти синової спальні можна було зазирнути крізь прочинені двері. Людмила Василівна сподівалася побачити порожню кімнату, але на стільці висів Ірин светр, на тумбочці лежала книжка із закладкою. У ванній стояла зубна щітка. Постіль була розстелена, на подушці залишилася вм’ятина.
Іра була на кухні, Дмитро голився. Через п’ять хвилин мати зайшла до нього без стуку й сіла на ліжко.
— Дмитре, ви посварилися?
Він завмер із бритвою.
— Чому ти так вирішила?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.