Життя без прикрасДмитро змив піну. Часу на відповідь майже не було.
— Нічого, мамо. Ремонт затіяли в гостьовій кімнаті. Іра там гардеробну хоче, у мене шафа тісна. Поки що речі перенесла, потроху розбирає. А вчора чекала на мене, я пізно приїхав, вона там заснула.
Людмила Василівна обміркувала почуте.
— Гардеробна… Правильно, жінці треба десь речі тримати. Навіщо відкладати?
— Ти про що?
— Чоловік Ніни ремонти робить, Степан. Вона в понеділок розповідала. Зараз їй подзвоню, він завтра вранці прийде, подивиться, шпалери зніме. Навіщо вам при нас по кутках тулитися?
— Мамо, не треба. Вихідні ж.
Але мати вже виходила, дістаючи телефон.
Через двадцять хвилин Дмитро знайшов Іру на терасі й пошепки переказав розмову. Що довше вона слухала, то більше витягувалося її обличчя.
— Гардеробна — це перше, що я вигадав.
— А другого варіанта не знайшлося? Що я хроплю, наприклад.
— Ти хропеш?
— Ні. Але все одно було б чесніше.
З будинку вийшла задоволена Людмила Василівна з телефоном.
— Умовила. Завтра до дев’ятої Степан із напарником приїдуть. Іринко, прибери сьогодні речі, щоб їм не заважати.
— Звісно, Людмило Василівно, — усміхнулася Іра. — Дякую вам.
Мати пішла, й Іра повернулася до Дмитра.
— Договір. Пункт перший. Окрема кімната.
— Не забув.
— От і не забувай.
Увесь день вона мовчки переносила сумку, светри, книжку, косметичку. Дмитро пробував допомагати, але кожну річ, яку він брав, Іра забирала назад.
Із крісла внизу Андрій Миколайович стежив за переселенням. Потім сказав дружині досить голосно:
— Людо, здається, ти їм щось зіпсувала.
— Що ж? Гардеробну облаштую.
— Ну-ну.
Увечері Іра з’явилася в спальні з подушкою. Дмитро сидів на ліжку за ноутбуком. Вона кинула подушку на диван біля вікна, знову підняла й простягнула йому.
— Вам диван, Дмитре Андрійовичу.
— Спальня моя.
— Тоді розкажете мамі правду?
Він подивився на Іру, потім на ліжко й на диван. Диван явно був для нього закороткий. Дмитро мовчки взяв подушку.
— Гаразд, мені диван.
Іра перевдяглася у ванній. Коли вийшла, він уже вмостився під пледом; ноги звисали за підлокітник. Вона вимкнула верхнє світло й лягла скраю великого ліжка, обличчям до стіни.
Після довгого мовчання Дмитро заговорив у темряві:
— Іро, не спиш?
— Ні.
— Усе хотів спитати: навіщо ти тоді повернулася до машини? На перехресті я й справді мав хворий вигляд.
Вона відповіла не відразу.
— Через бабусю. Два місяці казала їй, що аналізи добрі, лікарі задоволені. А вона помирала. Я знала, що їй не можна хвилюватися, і далі брехала. Почула про твого батька й подумала: ще один дурень не знає, як сказати правду тому, кого любить.
— Дякую.
— Будь ласка.
Дмитро дивився в стелю.
— Тоді переговори швидко закінчилися, я з іншого міста повернувся на три дні раніше. Хотів Марину здивувати. Півонії її улюблені купив, спеціально в аеропорту шукав. Приїхав у нашу міську квартиру, своїм ключем відчинив.
Іра слухала, не перебиваючи.
— Її тренер із фітнесу, — продовжив Дмитро. — Навіть не злякався. Сказав: буває. Наче це я до нього додому невчасно заявився. Марина плакала: нічого, мовляв, не означає, мене любить, це просто так.
— Ти що зробив?
— Залишив півонії на тумбочці в передпокої й вийшов. В офісі ночував. Через тиждень вона забрала речі. Квартиру продав. — Він замовк, потім продовжив: — Найсмішніше те, що три роки я нічого не бачив. Вірив їй у всьому, життя з нею збирався прожити. Тепер не уявляю, як іще комусь повірити. Усміхається людина — і бреше.
Іра повернулася. Крізь темряву можна було розрізнити лише диван і його руку, опущену до підлоги.
— Жінки не всі такі, як Марина, — сказала вона тихо.
— Чоловіки теж не всі кличуть незнайомих дівчат із вулиці пожити за гроші.
Іра засміялася в подушку, неголосно, щоб унизу не почули.
— І це правда.
Дмитро теж засміявся. За цей місяць він уперше розповів усе, нічого не лишаючи недомовленим. Світ не завалився. У темряві сміялася дівчина, з якою він познайомився на перехресті.
— На добраніч, Іро.
— На добраніч. Тільки хропіти не здумай, договір цього не дозволяє.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.