У кадрі була кухня Максима. Шпалери в дрібну квіточку відходили від стіни біля стелі; за його спиною висів відривний календар із товстою пачкою знятих аркушів, збоку виднілися плита й каструля. Сам він сидів у футболці, неголений, з обличчям людини, яка третій тиждень засинає тільки під ранок.
— Тетяно Михайлівно, — почав він, прокашлявшись. — Якщо ви дивитеся цей запис, значить, до вас я не дістався. Спробую пояснити недовго, по порядку. Два місяці я витратив на те, щоб у всьому розібратися.
Голос лишався робочим, спокійним. Так Максим на планірці повідомляв про купівлю рентгенівських трубок: спочатку головне, потім цифри, далі необхідні дії.
— Ви побачите мій підпис на вісьмох документах. Але я не ставив його на жодному з цих восьми. Електронний ключ забирали в мене двічі, і обидва рази я можу назвати. Перший — поки лежав у стаціонарі з коліном. Другий — під час відпустки. Ідучи у відпустку, я поклав ключ у сейф, зробив усе як належить. Доступ до цього сейфа мають лише троє. Ви, Коваленко, Сергій Олексійович. Більше перелічувати мені нікого, далі ви самі розберетеся.
Він почухав щоку й продовжив:
— Треба було одразу прийти до вас. Це моя головна помилка. Коли побачив недобре, вирішив спершу розібратися до кінця, перевірити, дістати оригінали. Сам за ними поліз. Думав, краще прийду з паперами в руках, ніж почну розповідати про здогадки. А розібрався — і зрозумів, до кого мені з ними йти. До вас. Доводити, що все це зробив ваш чоловік. Ви б мені не повірили, Тетяно Михайлівно. Бо самі не читаєте: підпишете й скажете, що Сергій уже перевірив. Тільки він якраз і перевіряв.
Невесела коротка усмішка раптом зробила його обличчя зовсім молодим.
— Не тримаю на вас зла. Хоч у переговорній мені від вас дісталося. Але покажи мені такі папери, я б, мабуть, теж себе звільнив.
Максим потягнувся до телефону, щось поправив і знову сів перед камерою.
— А тепер найсерйозніше. Напевно, вирішите, що я несповна розуму. Серед накладних на ліки знайшлася одна позиція. У протоколах вашої мережі такого немає, ні в одному центрі. В аптеку вона не надходить. Сергій Олексійович сам привозить, списання йде на процедурну адміністративного корпусу. Тільки на неї одну. Я звірив дати, подивився, кого там приймають постійно. Єдиний такий пацієнт — ви.
Максим подивився просто в об’єктив.
— Це ваші профілактичні крапельниці. У медицині я не фахівець, моя робота — апаратура. Але про речовину я знайшов відомості. Її побічні дії збігаються з вашими скаргами: рука, мовлення, зір. Збігається все. Я окремо склав матеріали, папку впізнаєте, назва коротка, одне слово. Із неї й почніть. Потім розбирайтеся з рештою, спершу подивіться її. Це головне, чуєте?
Він потер долонею очі.
— І останнє. Якщо щось зі мною станеться… Я розумію, куди поліз, не зовсім дурний. Не залишайте Дениска. Ніколи вас ні про що не просив. Тепер прошу.
Зображення смикнулося, запис закінчився. Тетяна й далі дивилася на потемнілий екран. Потім спробувала відкрити ту папку, але телефон блимнув червоним і згас остаточно. Кнопка більше ні на що не відгукувалася. Старий круглий роз’єм не підходив ні до її зарядки, ні до тієї, що була в чоловіка. У ринковому кіоску на такий апарат теж нічого не знайшлося — тільки руками розвели…
