Життя без прикрасУ кадрі була кухня Максима. Шпалери в дрібну квіточку відходили від стіни біля стелі; за його спиною висів відривний календар із товстою пачкою знятих аркушів, збоку виднілися плита й каструля. Сам він сидів у футболці, неголений, з обличчям людини, яка третій тиждень засинає тільки під ранок.
— Тетяно Михайлівно, — почав він, прокашлявшись. — Якщо ви дивитеся цей запис, значить, до вас я не дістався. Спробую пояснити недовго, по порядку. Два місяці я витратив на те, щоб у всьому розібратися.
Голос лишався робочим, спокійним. Так Максим на планірці повідомляв про купівлю рентгенівських трубок: спочатку головне, потім цифри, далі необхідні дії.
— Ви побачите мій підпис на вісьмох документах. Але я не ставив його на жодному з цих восьми. Електронний ключ забирали в мене двічі, і обидва рази я можу назвати. Перший — поки лежав у стаціонарі з коліном. Другий — під час відпустки. Ідучи у відпустку, я поклав ключ у сейф, зробив усе як належить. Доступ до цього сейфа мають лише троє. Ви, Коваленко, Сергій Олексійович. Більше перелічувати мені нікого, далі ви самі розберетеся.
Він почухав щоку й продовжив:
— Треба було одразу прийти до вас. Це моя головна помилка. Коли побачив недобре, вирішив спершу розібратися до кінця, перевірити, дістати оригінали. Сам за ними поліз. Думав, краще прийду з паперами в руках, ніж почну розповідати про здогадки. А розібрався — і зрозумів, до кого мені з ними йти. До вас. Доводити, що все це зробив ваш чоловік. Ви б мені не повірили, Тетяно Михайлівно. Бо самі не читаєте: підпишете й скажете, що Сергій уже перевірив. Тільки він якраз і перевіряв.
Невесела коротка усмішка раптом зробила його обличчя зовсім молодим.
— Не тримаю на вас зла. Хоч у переговорній мені від вас дісталося. Але покажи мені такі папери, я б, мабуть, теж себе звільнив.
Максим потягнувся до телефону, щось поправив і знову сів перед камерою.
— А тепер найсерйозніше. Напевно, вирішите, що я несповна розуму. Серед накладних на ліки знайшлася одна позиція. У протоколах вашої мережі такого немає, ні в одному центрі. В аптеку вона не надходить. Сергій Олексійович сам привозить, списання йде на процедурну адміністративного корпусу. Тільки на неї одну. Я звірив дати, подивився, кого там приймають постійно. Єдиний такий пацієнт — ви.
Максим подивився просто в об’єктив.
— Це ваші профілактичні крапельниці. У медицині я не фахівець, моя робота — апаратура. Але про речовину я знайшов відомості. Її побічні дії збігаються з вашими скаргами: рука, мовлення, зір. Збігається все. Я окремо склав матеріали, папку впізнаєте, назва коротка, одне слово. Із неї й почніть. Потім розбирайтеся з рештою, спершу подивіться її. Це головне, чуєте?
Він потер долонею очі.
— І останнє. Якщо щось зі мною станеться… Я розумію, куди поліз, не зовсім дурний. Не залишайте Дениска. Ніколи вас ні про що не просив. Тепер прошу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.