Життя без прикрасЯкось у коридорі бізнес-центру, поруч із вбиральнею, звідки колись починалися мої зміни, з’явилася молода працівниця клінінгової служби. Синє відро й швабра в її руках були до болю знайомими. Упізнавши мене за фотографіями на корпоративному сайті, вона зупинилася, зніяковіла.
— Вибачте, Ларисо, я не знала, що ви тут підете. Підлога ще не висохла.
— Не хвилюйтеся, — відповіла я, відкрито всміхаючись їй. — Я сама тут працювала. Із цією підлогою, між іншим, давала раду непогано.
Вона здивовано розсміялася, на секунду замислилась і запитала з дитячою прямотою:
— А зараз яка у вас робота?
— Допомагаю людям, які готові мене почути.
Я пішла далі. Підбори цокали коридором; озиратися я не стала.
Удома того вечора ввімкнула настільну лампу й зняла з антресолей стару пошарпану теку. Вирізки з наукових журналів, роздруківки з довідками, таблиці — я збирала все це ще в інституті. Знання знову виявилися потрібними. Знову дихали.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.