Життя без прикрас— Чому ви мовчали досі?
— Він дивився мені вслід. Якби я зайшла до вас відразу після нього — здогадався б.
Віктор довго не відводив від неї погляду. Їй погрожували звільненням за статтею, а за цю роботу вона трималася щосили. І все ж воліла промовчати, аби тільки його не виказати.
— Він знав про знищувач, — повільно промовив Віктор. — Виходить, йому було відомо й що туди відправили.
— Так, — кивнула Олеся. — Мені теж так здалося.
— Ідіть займайтеся прибиранням. Боятися вам більше нічого.
На щотижневій планірці у вівторок о десятій ранку були присутні дванадцятеро людей: керівники відділів, головний інженер, фінансовий директор, Максим і Ковальчук. Віктор вислухав доповіді, затвердив постачання для житлового комплексу. Коли учасники вже закривали ноутбуки, зупинив їх:
— Ще питання. Мені стало відомо, що хтось розшукував зниклі з мого кабінету документи. Заради цього навіть прибиральницю викликали.
Усі притихли.
— Папери взяв я, — продовжив Віктор спокійно. — Це мої робочі матеріали. Де їх тримати, вирішую сам. І прибиранням я задоволений: кабінет у бездоганному порядку. Надалі з будь-якими питаннями щодо нього звертайтеся безпосередньо до мене. Миколо Степановичу, ви почули?
Ковальчук усміхнувся — натягнуто, наче усмішку приклеїли.
— Звісно, Вікторе Петровичу. Перепрошую. Перед тендером хотілося виявити пильність. Ви ж розумієте.
— Розумію, — кивнув Віктор.
Він подивився на Максима. Той відкинувся на стільці й вивчав стіл. Зазвичай від нього щохвилини лунали то жарт, то репліка, що знімала напруження. Тепер мовчання затяглося. Нарешті Максим підвів голову, повернувши обличчю звичну усмішку.
— Якщо прибирання таке гарне, поділіться прибиральницею і зі мною. У моєму кабінеті вічно безлад.
Кілька людей засміялися. Віктор — ні.
Після наради він набрав Раїсу Олегівну.
— Розпочинайте повну перевірку. Сьогодні до вечора отримаєте доступ до системи.
Наступний дзвінок був Олесі. Вона відповідала з пекарні: гула кавомашина, поруч замовляли два круасани.
— Олесю Олегівно, зможете приходити на дев’яту вечора, за дві години до зміни? Потрібна ваша допомога. За цю роботу я заплачу.
— Що треба робити?
— Те саме, що робили першої ночі. Але моє крісло залишимо мені. Ви сядете навпроти.
Для вечірніх звірок відвели «Фундамент», маленьку переговорну кімнату в кінці коридору на дев’ятому поверсі. Колись Максим запропонував дати кімнатам будівельні назви: «Фундамент», «Каркас», «Покрівля». Віктор посміявся й схвалив. Тепер у «Фундаменті», де не було вікон у коридор і стояв один стіл на шістьох, світло горіло щовечора.
Олеся приходила на дев’яту. О восьмій вечора зачинялася пекарня, дорога забирала пів години. Від двох годин сну, які раніше допомагали витримати нічне прибирання, довелося відмовитися. Уже першого вечора Віктор помітив, як вона потирає очі, намагаючись робити це непомітно.
Наступного дня її місце за столом було зайняте контейнером із гарячою їжею з ресторану на першому поверсі. Поруч поставили велику склянку чаю.
— Я ж не просила.
— А я дозволу не питав, — відповів Віктор. — Мені потрібен працівник, який до одинадцятої вечора не засне обличчям у таблиці. Одного разу мені вистачило.
Олеся всміхнулася й узяла виделку.
Удень Раїса Олегівна розбирала документи в системі, банківські реєстри, журнали. Надвечір Віктор отримував від неї вивантаження: тисячі рядків про входи в програму з різних комп’ютерів, створення документів, зміни сум, надсилання на підпис. Великі ланцюжки залишалися аудиторці. Олеся брала номери, дати, час входів і вишукувала збіги.
Віктор спостерігав за її роботою, не розуміючи, як вона шість років могла мити підлогу. Здавалося, таблиці вона читає, а не переглядає. Олівець рухався роздруківкою, на полях з’являлися короткі записи. Іноді вона зупинялася, відшукувала сторінку на три аркуші раніше, порівнювала й вимовляла одне:
— Є.
За кожним таким словом стояла ще одна цеглинка перевірки.
У п’ятницю першого тижня Олеся встановила: усі шість розпоряджень щодо «Будкомплекту» йшли на оплату в один і той самий пізній час — після дев’ятої вечора. Бухгалтерія на ту пору вже розходилася.
Наступного понеділка Олеся знайшла слід довіреності, за якою відкрили рахунок «Бондарконсалту». Її друкували у приймальні генерального директора, на тамтешньому принтері. У суботу — єдиний день, коли Інна не працювала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.