Доньки бабусі чоловіка не пустили Ірину до нотаріуса, але прийти туди їй заздалегідь звеліла сама бабуся

Оксана глянула на мене, як на жебрачку біля каси.

— Аптеку в мені знайшла? Живеш безкоштовно в нашій квартирі — вважай, зарплату отримуєш. Ще дякуй, що орендної плати з вас не вимагаємо.

Після цього я більше ні про що не просила. Ніколи й нікого.

Святом залишалося 23 жовтня, день народження Ніни Григорівни. Оксана з’являлася щороку; Світлана зазвичай приїжджала з нею, хоча два дні народження пропустила. Їхній звичайний візит я могла розписати по хвилинах.

О 12 лунав дзвінок. В Оксани в руках була «Прага», у Світлани — три хризантеми. Щойно зайшовши до передпокою, Оксана морщила носа:

— Що за запах? Іринко, вікна хоч відчиняєш? У тебе мати як у хліві живе?

Пахло пирогами. Із шостої ранку я пекла, щоб накрити бабусі святковий стіл.

Сестри вмощувалися біля ліжка, повернувши обличчя до телефона. Світлана притулялася щокою до материної щоки, Оксана піднімала торт так, щоб він потрапив у кадр.

Клац.

Надвечір фотографію викладали в інтернет. Підпис: «Ми завжди поруч». Сердечко. Сотні вподобань, відгуки подруг про те, які вони турботливі доньки.

Після знімка починалися розмови, що тривали сорок хвилин. Говорили сестри одна з одною, не з матір’ю: ціни, Туреччина, Віті знову бракує грошей на машину. Світлана заодно встигала обійти квартиру, зазирнути в сервант.

— А куди мамин кришталь подівся? А, ось він. Я вже вирішила, що Іринка здала.

Рівно о 12:40 наставала пора йти:

— Ну, мамо, ми побігли. Справи.

Увечері Ніна Григорівна просила свій червоний олівець. Я підносила календар до ліжка, вона тягнулася до нього робочою правою рукою й акуратно обводила дату, як підсумок у річному звіті. Якщо іншого дня телефонувала одна з доньок, на папері з’являлася маленька галочка. Телефонували рідко. Бували й роки без дзвінків.

Одного разу я запитала:

— Бабусю, навіщо тобі все це підраховувати? Адже боляче.

— Не знати — ось що боляче, Іринко. А коли все порахувала, болю вже немає — є звітність.

Після того як доньки йшли, вона ще дивилася на залишену «Прагу» й повторювала:

— Солодке мені заборонено, і вони дев’ять років про це знають. Їж торт, він твій. Виходить, і приїжджали вони не до мене.

На четвертому році я одного разу не витримала. Пральна машинка зламалася, завідувачка пригрозила вигнати мене за постійні запізнення. А того дня на сімейному святкуванні Оксана при всіх оголосила:

— Наша Іринка вдало прилаштувалася. Трикімнатна квартира, усе готове. Виносить горщики, живе задоволена.

Уночі я сиділа на кухні й плакала в рушник. Не хотіла нікого будити. З кімнати долинуло тихе:

— Іринко, підійди до мене.

Я підійшла, і бабуся взяла мою руку своєю правою — сухою й несподівано сильною.

— За документами я тобі ніхто, ти мені теж ніхто. А в моїй головній книзі ти, Іринко, давно стоїш першим рядком. Іди спати. Сальдо зійдеться.

Тоді я почула в цьому лише добрі бухгалтерські слова. Незграбні, як уся її ніжність. Зрозуміти, про що вона говорила, мені вдалося тільки через п’ять років, у нотаріальному кабінеті.

Потім помер Микола. Шість років його тітки не знали, де мати тримає таблетки, зате тепер одразу згадали, куди сховані документи на квартиру.

Миколи не стало три роки тому. У сорок один рік відмовило серце. Закінчивши зміну, він присів у роздягальні зав’язати черевик і більше не підвівся.

Зателефонував начальник цеху. Його слів я не пам’ятаю. Зате пам’ятаю молоко, яке збігало на плиті: я варила бабусі кашу. І ніяк не могла вирішити, що робити спочатку — вимикати газ чи кричати.

Ніні Григорівні я розповіла ввечері. Вона довго дивилася в стелю й мовчала.

— Не за порядком це, Іринко. Не за порядком.

Вона повернулася до стіни. За всі дев’ять років тільки тоді я чула її плач.

На прощання вона поїхати не могла. Ми з дядьком Олексієм, сусідом із п’ятого поверху, удвох знесли її на руках до під’їзду. Автобус під’їхав туди на десять хвилин. Бабуся правою рукою, яка ще діяла, погладила волосся онука.

— Миколко, ось як вийшло: раніше ти мене носив, а тепер несуть тебе.

Дядько Олексій, колишній танкіст, залізна людина, відвернувся. Довго дивився на тополю.