Богдан нервово всміхнувся й припустив, що тесть просто вдає це заради податкових служб. На його думку, притомна людина не віддає такі гроші стороннім. Оксана відрізала, що батько не жартує з фінансами. На решту двадцять відсотків він оплачує власне житло, купує продукти й деталі для машини. Цього йому досить, бо жити чужим коштом Павло Миронович не звик; окремої статті на утримання ледачого зятя в його бюджеті немає.
Блідість швидко витіснила збудження з обличчя свекрухи. Бабка на її грудях знову затремтіла, тепер уже не від передчуття. Усі розрахунки, зроблені в коридорі за кілька секунд, виявилися марними. Оксана ж перейшла до останнього пункту. Раз Богдан добровільно перетворився на вільного філософа, свою частку оренди, комунальних платежів і продуктів він від завтрашнього дня має оплачувати з особистих заощаджень. Жодних винятків заради творчого настрою вона робити не збиралася.
Вона запитала, чи є в нього хоча б невелика фінансова подушка. Адже доросла людина не могла кинути роботу з порожнім рахунком напередодні оплати квартири. Запитання зависло без відповіді, і це мовчання виявилося промовистішим за будь-яке зізнання. Ні батько, ні Оксана його неробства утримувати не збиралися. Мати й син завмерли з однаковими обличчями, ніби їх виставили в музеї невдалих рішень…
