Життя без прикрасБогдан втупився в синю книжечку, якою ще зовсім недавно так пафосно розмахував. Документ уже не виглядав символом свободи, а нагадував про єдине джерело доходу, знищене кілька годин тому. Дихання Богдана почастішало. Він притиснув книжечку до грудей і відступив, а Лідія Степанівна захриплим голосом перепитала про фонд. Які діти, які колишні авіатори, обурювалася вона, якщо в Павла Мироновича є рідна донька і зять із хворими суглобами?
Оксана відповіла, що в доньки все гаразд, а діагноз зятя пов’язаний не із суглобами, а з совістю. Богдан забігав очима по кухні. Збудований на чужій пенсії замок розсипався: квартири в центрі не буде, багатого меню — теж. Залишиться тільки Олена Миколаївна, яка завтра прийде по оплату, тоді як у Богдановому гаманці немає нічого.
Він одразу змінив тон і назвав звільнення жартом. Потім попросив Оксану поговорити з батьком: нехай той хоча б один місяць нічого не переказує фонду. Богданові нібито потрібна коротка перерва, щоб налаштуватися й вирішити, куди рухатися далі; на роботу він, звісно, збирався повернутися пізніше. Він говорив швидко, спотикаючись об власні виправдання. Оксана не відповіла, вийшла в передпокій, відчинила шафу й зняла з верхньої полиці велику картату сумку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.