Життя без прикрасЖанна подивилася на подругу з повагою.
— Мені завжди здавалося, що ти надто м’яка. А ти, виявляється, можеш бути сильною, якщо потрібно.
— Набридло всім здаватися тихонею, — з кривою усмішкою сказала Дарина. — Учителька, така правильна дівчинка, від якої ніхто лихого слова не почує… Мене скривдили. І мовчати про це я не буду.
Обговорення тривало ще годину. За кухонним столом батько заповнював блокнот, Жанна згадувала весільних гостей і складала список. Мати заварювала чай, ставила печиво, до якого майже ніхто не торкався. Що докладніше вони обговорювали майбутній вечір, то реальнішим він ставав для Дарини. У неї додавалося сил.
Уже стемніло, коли вона зателефонувала до ресторану. Пролунало три гудки, перш ніж відповів Артем Романович.
— Дарино Андріївно, як ви почуваєтеся? Я сьогодні весь день про вас згадував.
— Дякую за турботу. Артеме Романовичу, мені знадобиться ваша допомога, — спокійно, без вагань промовила вона. — Можна орендувати залу на післязавтра, на суботній вечір? Я хочу влаштувати другий день весілля.
До суботи залишалося два дні. Удома Дарина готувала вечері, за сніданком усміхалася Вікторові, розпитувала про роботу — вдавала щасливу молоду дружину. Він, як і раніше, цілував її в щоку, розповідав свої робочі байки, пропонував, чим зайнятися у вихідні. Нічого не помічав.
Дивлячись на чоловіка, вона не впізнавала його. Тепер фальш чулася в кожному слові, відчувалася в кожному жесті. Дарина не могла зрозуміти, як раніше залишалася до цього сліпою. А субота наближалася швидше, ніж вона очікувала.
У п’ятницю ввечері Віктор заговорив про свято:
— Завтра обов’язково йти на цей другий день? Може, відмовимося від затії? Я щось утомився.
Біля плити Дарина й далі помішувала суп — і завмерла. Серце тривожно тьохнуло. Тільки б він не передумав. Не можна, щоб зараз усе зірвалося.
— Вітю, я ж уже людей покликала, — відповіла вона, намагаючись надати голосу легкості. — І за ресторан заплатила. Усі збираються, чекають. Нумо нічого не скасовувати. Усього один вечір, правда?
— Ну гаразд. — Він знизав плечима. — Якщо один вечір, підемо.
Дарина полегшено видихнула. Відмовлятися Віктор не збирався, план залишався в силі.
Раннього суботнього ранку він іще спав, займаючи половину ліжка. Дарина тихо вдяглася, взяла сумку й вирушила до ресторану.
Там уже накривали столи. Артем Романович віддавав розпорядження офіціантам, а помітивши Дарину, попрямував до неї, на ходу витираючи рушником руки.
— Доброго ранку, Дарино Андріївно. Ми підготувалися: місця на сорок осіб, меню фуршетне, як ви просили. Екран із проєктором теж установили.
Посеред зали височів білий екран на тринозі. Проєктор стояв біля нього на невеликому столі; звідти дроти тягнулися до розетки в кутку.
— Дякую. Перевіримо запис? — Дарина віддала адміністраторові флешку. — Треба переконатися, що все вийде.
Артем Романович під’єднав флешку до проєктора. На великому екрані застиг знайомий кадр із підсобки: Віктор цілував Вероніку.
Дарина відвернулася. Дивитися на це знову все ще було боляче, хоча колишньої гостроти вже не було. Той перший біль притупився, і тепер сильніше за нього відчувалася холодна рішучість.
— Із технікою все гаразд, — сказав Артем Романович і вимкнув проєктор. — Дасте мені знак, кивнете — увімкну. Гучність я перевіряв, чутно буде в усій залі.
— Тоді орієнтуйтеся на мене. Приблизно о восьмій вечора я вийду до екрана. Після цього вмикайте.
— Тримайтеся, Дарино Андріївно. — Він кивнув і повернув флешку. — Ви правильно зробили, що зважилися.
До обіду Дарина була вдома. Сидячи на дивані, Віктор дивився футбол; навіть коли запитував її, очей від телевізора не відвів.
— Ти куди їздила?
— По продукти. Купила на тиждень.
Напрочуд легко це вийшло. Раніше Дарина не вміла ані прикидатися, ані щось приховувати, казала правду. А тепер брехати їй ставало дедалі легше. Після того як вона дізналася про зраду й зрозуміла, скільки брехні було в її власному житті, навчитися брехати виявилося неважко.
Збиратися почали близько шостої вечора. Дарина знову вдягла весільну сукню — просту, білу, завдовжки до колін.
— Знову її? — здивувався Віктор. — Вдягла б щось інше.
— Мені хочеться повторити той вечір, — відповіла вона, застібаючи сережки. — І сукня гарна.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.