Життя без прикрасПоки він перед дзеркалом порався з краваткою, Дарина дивилася на нього й думала: «Востаннє ти ось так стоїш у моїй квартирі. Востаннє залишаєшся частиною мого життя».
До ресторану вони ввійшли о 18:50. Гості вже підходили; біля входу чекали батьки Віктора. Надія Борисівна відразу обійняла Дарину.
— Дариночко, яка ж ти гарна! Люба, дякую, що знову нас зібрали. Ми так зраділи цьому другому дню!
Дарина зустрічала усмішками тітку Ніну, шкільних колег, друзів Віктора, віталася, кивала. Навколо жваво розмовляли. Від холодних закусок, салатів і гарячих страв вгиналися столи, офіціанти наповнювали келихи вином і шампанським.
Жанна прийшла серед перших. Вона відразу знайшла подругу.
— Ну як ти? — запитала тихенько.
— Поки тримаюся. Нормально.
— Розумниця. Пам’ятай, я поруч.
Вони обійнялися. Дарина відчула тремтіння в руках, і Жанна міцно стиснула її долоню.
— Не бійся, — додала Жанна. — У нас вийде.
О 19:10 до зали ввійшла Вероніка. Високі підбори, тісна чорна сукня, яскраво нафарбоване обличчя; волосся вона залишила розпущеним. Озирнувшись, помахала Дарині й підійшла.
— Привіт, Даринко! — Вероніка цьомкнула її в щоку. — Як же класно ти придумала продовжити весілля! Молодець!
— Добре, що вибралася, Вероніко, — з усмішкою відповіла Дарина. — Сідай де захочеш.
Вероніка вибрала місце біля Віктора. Нахилилася до його вуха, щось прошепотіла. Він розсміявся й поплескав її по плечу.
Дарина спостерігала за ними здалеку, відчуваючи, як усе всередині стискається. Вони сиділи тут, усміхалися, вдавали, ніби нічого не сталося. Як вони сміли так поводитися?
До пів на восьму за столами розмістилися всі сорок гостей. Дзвеніли келихи, розмови перемежовувалися сміхом. Дарина переходила від столу до столу, відповідала на привітання. У центрі зали Віктор розважав присутніх черговою історією з автосервісу. Усі сміялися, а він почувався як риба у воді — король вечора.
Залишалося потерпіти зовсім трохи.
Артем Романович стояв біля барної стійки. Дарина підійшла до нього.
— Можна починати? У вас усе готово?
— Так, готовий.
Вона кивнула й глибоко вдихнула.
— Тоді пора.
Вийшовши в центр зали, Дарина зупинилася біля екрана й підняла руку. Гості стали повертатися до неї, розмови поступово стихали.
— Друзі, дякую, що знову зібралися, — почала вона, намагаючись, щоб голос звучав гучно й упевнено. — Ви були з нами, коли ми з Віктором одружилися, розділили нашу радість. Той вечір був… особливим.
Хтось підняв келих, інші закивали. Віктор дивився на дружину з усмішкою.
— Сьогодні я покажу вам весільне відео, — продовжила Дарина. — Адміністратор ресторану, Артем Романович, перевіряв записи з камер. На одному з них він дещо знайшов… Мені здається, це мають побачити всі.
Усмішка Віктора змінилася похмурим виразом. Вероніка так і не донесла келих до губ. У притихлій залі Дарина кивнула адміністраторові, і той увімкнув проєктор.
На білому екрані з’явилося чорно-біле зображення підсобки. У кутку було зазначено час: двадцять перша година сорок три хвилини. Двері відчинилися, пропускаючи Вероніку, слідом увійшов Віктор. Зачинивши двері, вони подивилися одне на одного й поцілувалися.
Серед гостей пролунали вигуки. Хтось затулив рота долонею. Надія Борисівна зблідла; батько Дарини дивився на екран зі стиснутими кулаками.
— Дарино, що ти робиш?! — Віктор схопився. — Негайно вимикай!
Дарина не поворухнулася, продовжуючи дивитися перед собою. На екрані вже сиділи на дивані Віктор і Вероніка, курили, щось говорили. З динаміків полинув звук.
— Думала, що не витримаю. Увесь вечір дивитися, як ви з нею танцюєте, цілуєтеся… Блін, Вітю, у мене мало нерви не здали, — скаржилася Вероніка на записі.
Її голос заповнив залу. Гості завмерли, немов не могли повірити тому, що чули.
— Та облиш. Потерпи ще трохи. Усе йде за планом, — відповів з екрана Віктор.
Голос звучав виразно. Помилитися, кому він належав, було неможливо.
— За планом… А мені як, коли вона мені шепоче: «Дякую, що ти поруч, подружко»? Мене аж вивертає.
Сміх Вероніки прокотився луною. Люди перезиралися, перешіптувалися; хтось підвівся зі свого місця, щоб краще розгледіти те, що відбувалося на екрані.
— Не вивертає. Ти ж акторка. Усе чудово зіграла, — сказав Віктор на записі.
У залі Віктор рушив до проєктора. Дорогу йому перегородили Жанна та батько Дарини.
— Не поспішай, зятю, — крижаним голосом промовив батько. — Додивися.
— Та якого біса! Тут якась помилка!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.