Хвилин п’ять Раїса Іванівна дивилася на зачинені сталеві двері, потім опустила очі на адресу. Паніка хвилею піднімалася від шлунка до горла. Вона розвернулася, підхопила баул і мовчки потягла до ліфта. Його коліщатка жалібно скрипіли, ніби оплакували сите життя, втрачене назавжди.
До потрібного будинку довелося добиратися півтори години. У задушливому трамваї Раїсу Іванівну трусило; повз вікна пролітали облуплені фасади, промислові території, паркани приватних будинків. Із кожною зупинкою на душі ставало похмуріше. На кінцевій вітер жбурнув їй в обличчя пил із дрібним сміттям. Навпроти стояла похмура цегляна п’ятиповерхівка.
Баул вона насилу дотягла до четвертого поверху. Біля дверей з облізлою дерматиновою оббивкою пахло смаженою цибулею та прогірклою тугою, аж ніяк не парфумами успішного сина. Під пальцем огидно задзеленчав надтріснутий дзвінок. Двері зі скрипом відчинилися.
Віктор стояв із пластиковою виделкою, квапливо дожовуючи локшину. На колінах старих тренувальних штанів випиналася витягнута тканина, футболка була несвіжа.
— Мамо! — Від жаху очі в нього розширилися. — Ти звідки тут?
Відповіді не було. Раїса Іванівна відтіснила його величезним баулом і ввалилася всередину. Тривожним поглядом обвела продавлений диван, плямистий лінолеум, оленів на килимі. На хиткому столику парувала дешева локшина. Замість стейків, дорогого сиру й свободи тут виявилися злидні та відчай.
— Ось ти як улаштувався, годувальнику недороблений! — Злість, що накопичилася за поїздку трамваєм, вихопилася вереском; обличчя Раїси Іванівни перекосилося. — Мільйонер! Багатій! Баласт скинув!
Раїса Іванівна кинула багаж просто синові на ноги. Віктор ойкнув і відскочив.
— Мамо, тільки не починай! — заскиглив він, відступаючи до столу. — Це ненадовго, я не розрахував. Платіж за машину, потім застава… Ще й Оксанка картку перекрила.
— Оксанка перекрила? — Мати наступала на нього, мов асфальтоукладач. — А мені ти щомісяця чиї гроші надсилав? Її чи свої?
Він утягнув голову в плечі. Героїчний фасад остаточно обвалився, залишивши на видноті наляканого, розгубленого хлопчиська.
— Та що це змінює… — промимрив Віктор. — Гроші ж спільні були. Я ж у сім’ї чоловік.
— Дурень ти в сім’ї! — гаркнула Раїса Іванівна, жбурляючи сумку на диван. Над ним знявся пил. — Я на широку ногу жити їхала! Усім сусідам розповіла: багатий син до себе забирає. А ти в цій халупі локшину жуєш!



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.