Рот Раїси Іванівни повільно відкрився. Вона спробувала заперечити, але змогла видати лише здавлений хрип.
— Продовжимо, — сказала Оксана, дістаючи довгий кольоровий скриншот із сервісу доставки. — Історія замовлень. Майже шістсот тисяч за рік. Обліковий запис мій, картка теж. І яловичину, і свіжий мармелад, і улюблений Вітин сир із пліснявою купувала я за свої гроші.
Від цифр обличчя свекрухи наливалося кольором стиглого баклажана.
— Ти що за нісенітниці верзеш? — нарешті прохрипіла вона. — Син у мене заробляє! Він машину купував, мені допомагав, гроші надсилав! У нього зарплата…
— Сімдесят тисяч у нього зарплата, — жорстко урвала Оксана, витягаючи останній документ. — Із цієї суми тридцять п’ять тисяч іде на автокредит за його корито. А тепер погляньте на мій улюблений папірець. Перед вами список автоплатежів із додаткової картки, прив’язаної до мого рахунку. — Вона тицьнула наманікюреним пальцем у рядок, підкреслений маркером. — Ось сюди дивіться. Дата — двадцяте число. Такий переказ іде щомісяця. Сума — двадцять тисяч, а одержувачка — Раїса Іванівна. Вам ці гроші надходили, правда ж? Ваш син надсилав допомогу й виставляв себе перед вами героєм. Тільки зі свого рахунку він для цього нічого не знімав: гроші списувалися з мого. Я давно помітила ці списання. Мовчала, бо не хотіла скандалу. А пару днів тому Вітя вирішив, що втомився мене утримувати. — Оксана клацнула пальцями перед обличчям свекрухи, повертаючи її до розмови. — Щойно він пішов, я заблокувала додаткову картку. Доступу до моїх грошей у нього більше немає. Тож щомісячна зарплата за звання великої матері скасовується.
Раїса Іванівна хитнулася й судомно стиснула ручку баула. Сумка раптом стала непідйомною. На чистому, яскраво освітленому сходовому майданчику руйнувався її світ: багатство сина, у яке вона вірила, розсипалося на порох.
— А син де? Де він? — ледве вимовила вона.
Оксана дістала з кишені халата заздалегідь приготовлений папірець з адресою, написаною від руки.
— На околиці кімнату винаймає. Без ремонту: його власних грошей на більше не вистачає. Стара промзона, трамваєм до кінцевої — знайдете. Туди й вирушайте, йому на шию. — Аркушик ліг у безсилу долоню Раїси Іванівни. — Тож годівниця закрилася. Для вас обох. На все добре.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.