Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік заявив, що втомився утримувати дружину, та невдовзі до неї з багажем приїхала свекруха — жити коштом сина

Частина 2 з 7

Комунальні рахунки, м’ясо й свіжі овочі, прибирання квартири та поїздки до моря оплачувалися з доходів Оксани. Вона давно й успішно очолювала відділ складних проєктів у великому бюро перекладів, і гроші на її рахунок надходили стабільно.

— Чоловік він, усе на собі тягне, — перекривила вона чоловіка вголос, підходячи до вікна.

Унизу Віктор пихтів, намагаючись умістити валізу в багажнику свого блискучого монстра. Оксана щиро дивувалася: невже він повірив у власні вигадки? Чи вважав, що домовик налагодив у холодильнику розмноження ковбаси брунькуванням?

Вона зачинила вікно, залишивши вуличний шум назовні, й пішла міняти постільну білизну. На прохолодних простирадлах їй давно не доводилося спати самій.

А на іншому кінці міста Віктор в’їжджав у нове життя. У пориві раптової гордості він винайняв собі «квартиру» — тепер за цим словом виявилася кімната в цегляній п’ятиповерхівці на самісінькій околиці. Телефоном рієлтор заливався соловейком, розписуючи вінтажний стиль житла й зручність транспортної розв’язки. Тут обидві обіцянки набули цілком відчутного втілення. За вінтаж відповідав лінолеум: шматки покриття відставали від підлоги й відвалювалися. Транспортну доступність забезпечувало трамвайне кільце просто під вікнами. Вагони, що залишилися ще з радянських часів, скреготіли іржавим металом.

Поставивши валізу, Віктор гидливо оглянув диван із проваленим сидінням. Поверх нього лежав запилюжений плед непристойного брудно-жовтого відтінку. Із сусідської кухні тягнуло смаженою мойвою; її запах змішувався зі стійкою вогкістю.

— Переживемо, це ненадовго, — підбадьорив себе Віктор, випнувши груди. — Зате над вухом дзижчати нікому. Обживуся, по стейк сходжу. Свободу треба відсвяткувати.

Він набрав матір. Коли Раїса Іванівна відповіла, Віктор уже походжав кімнатою, оминаючи липкі плями вздовж плінтуса.

— Мамусю, привіт! Усе, наважився. Виявив характер.

— Вітеньку, ти все-таки покинув цю гордійку? — Захват у материному голосі завібрував, наче ввімкнена бензопилка.

Оксану Раїса Іванівна незлюбила з першого знайомства. Невістка не називала її мамою, не поралася з пирогами біля столу й до того ж дозволяла собі працювати, хоча могла б прасувати шнурки її дорогоцінному хлопчикові.

— Покинув, — вагомо підтвердив Віктор. — Усе їй залишив. Нехай тепер сама видряпується. Я так і оголосив: годівниця закрилася. Більше спільного бюджету немає, своїми грошима розпоряджаюся я. Досить із мене всього цього побуту.

— Молодець, синку, правильно зробив! — Раїса Іванівна так сплеснула руками, що це було чутно за двісті кілометрів, які їх розділяли. — Я ж попереджала: облупить тебе як липку. Тепер дихнеш вільно. Житло хоч пристойне знайшов? Без її дурного мінімалізму?…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики