Комунальні рахунки, м’ясо й свіжі овочі, прибирання квартири та поїздки до моря оплачувалися з доходів Оксани. Вона давно й успішно очолювала відділ складних проєктів у великому бюро перекладів, і гроші на її рахунок надходили стабільно.
— Чоловік він, усе на собі тягне, — перекривила вона чоловіка вголос, підходячи до вікна.
Унизу Віктор пихтів, намагаючись умістити валізу в багажнику свого блискучого монстра. Оксана щиро дивувалася: невже він повірив у власні вигадки? Чи вважав, що домовик налагодив у холодильнику розмноження ковбаси брунькуванням?
Вона зачинила вікно, залишивши вуличний шум назовні, й пішла міняти постільну білизну. На прохолодних простирадлах їй давно не доводилося спати самій.
А на іншому кінці міста Віктор в’їжджав у нове життя. У пориві раптової гордості він винайняв собі «квартиру» — тепер за цим словом виявилася кімната в цегляній п’ятиповерхівці на самісінькій околиці. Телефоном рієлтор заливався соловейком, розписуючи вінтажний стиль житла й зручність транспортної розв’язки. Тут обидві обіцянки набули цілком відчутного втілення. За вінтаж відповідав лінолеум: шматки покриття відставали від підлоги й відвалювалися. Транспортну доступність забезпечувало трамвайне кільце просто під вікнами. Вагони, що залишилися ще з радянських часів, скреготіли іржавим металом.
Поставивши валізу, Віктор гидливо оглянув диван із проваленим сидінням. Поверх нього лежав запилюжений плед непристойного брудно-жовтого відтінку. Із сусідської кухні тягнуло смаженою мойвою; її запах змішувався зі стійкою вогкістю.
— Переживемо, це ненадовго, — підбадьорив себе Віктор, випнувши груди. — Зате над вухом дзижчати нікому. Обживуся, по стейк сходжу. Свободу треба відсвяткувати.
Він набрав матір. Коли Раїса Іванівна відповіла, Віктор уже походжав кімнатою, оминаючи липкі плями вздовж плінтуса.
— Мамусю, привіт! Усе, наважився. Виявив характер.
— Вітеньку, ти все-таки покинув цю гордійку? — Захват у материному голосі завібрував, наче ввімкнена бензопилка.
Оксану Раїса Іванівна незлюбила з першого знайомства. Невістка не називала її мамою, не поралася з пирогами біля столу й до того ж дозволяла собі працювати, хоча могла б прасувати шнурки її дорогоцінному хлопчикові.
— Покинув, — вагомо підтвердив Віктор. — Усе їй залишив. Нехай тепер сама видряпується. Я так і оголосив: годівниця закрилася. Більше спільного бюджету немає, своїми грошима розпоряджаюся я. Досить із мене всього цього побуту.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.