Віктор подивився на килим: на тлі вицвілого лісу два олені зчепилися рогами.
— Поки придивляюся, мамо. Нормальне житло, лофт.
— Ну й слава богу. З твоїми ж заробітками! Тепер зможеш гроші відкладати. Сьогодні до ресторану підеш, відсвяткуєш?
— Звісно, — самовпевнено озвався він. — Куплю нарешті людської їжі. А то від неї тільки броколі й дочекаєшся.
Закінчивши розмову, Раїса Іванівна з глибоким задоволенням оглянула похилений паркан своєї сільської ділянки. План склався стрімко. Багатий, щедрий, успішний син вирвався з чіпких лап пихатої дівиці. Тепер усю турботу й усю фінансову міць слід було спрямувати на рідну матір.
З-під ліжка вона витягла величезний картатий баул — з такими торговці в дев’яності брали ринки штурмом. Вовняні кофти, банки з огірками й строкатий халат вирушили всередину разом із залізною впевненістю господині у власній правоті.
Раїса Іванівна збиралася до міста: оселиться в розкішних апартаментах сина, купуватиме все його коштом і відпочиватиме на заслуженій пенсії, користуючись готовим. Оксана більше не тягнутиме з нього соки, отже, гроші йому тепер нікуди дівати.
Віктор тим часом спустився до найближчого супермаркету. Біля м’ясної вітрини він рішуче вибрав добротний рибай, потім узяв дорогий соус, нарізаний елітний сир і добрі сигарети. Біля термінала звично підніс телефон. Писк, червоний хрестик — грошей недостатньо.
Обличчя в нього витягнулося. З гаманця з’явилася пластикова картка, але й вона не допомогла: термінал знову відмовив.
— Інша картка у вас знайдеться? — невдоволено пробурчала касирка. — Люди в черзі чекають.
У банківському застосунку Віктор побачив залишок: триста п’ятдесят. Він ковтнув слину. Платіж за автомобіль пройшов пару днів тому; потім були повний бак, мийка, рієлторська комісія й застава за вінтажний кошмар із трамваями. Спроба переказати гроші з кредитки закінчилася ще однією цифрою: доступний ліміт — 0.
Уперше за довгий час йому стало страшно. Півтора року він не цікавився цінами на їжу: складав покупки у візок, а розплачувалася Оксана. Або сам підносив ту, додаткову картку. Тепер він узявся шукати її в застосунку. Картки там не було — наче розчинилася в цифровій порожнечі.
— Чоловіче, ви купуєте чи ні? — гаркнула касирка.
Рибай, сир і соус Віктор мовчки виклав. Вуха палали червоним. Бурмочучи про якийсь системний збій, він узяв дві пачки найдешевшої локшини швидкого приготування, а розплатився останніми монетами з кишені куртки.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.