Життя без прикрасНа справу пішли чотири місяці. Костянтину висунули обвинувачення в підробленні документів і шахрайстві у великому розмірі. Спершу він усе заперечував, потім почав перекладати провину на Ларису, а згодом просив примирення. На той час у захисника чоловіка не залишилося можливих ходів: настільки ґрунтовно Тамара зібрала докази.
Суд відбувся у квітні. Лариса ще до виклику сама з’явилася до слідчого відділу. На допиті розповіла, що познайомилися вони на роботі. Костянтин обіцяв швидке розлучення, говорив про дружину як про холодну, чужу жінку, не здатну на почуття. Переказ на її рахунок називав «подарунком на майбутнє».
Лариса повернула всю суму, до останньої копійки. За пособництво їй призначили умовний строк. Більше жодних звісток про Ларису до Ольги не доходило.
Костянтин отримав три роки колонії-поселення. Спроба продати квартиру за два тижні до втечі теж не вдалася: суд визнав угоду недійсною. Квартира була оформлена тільки на Ольгу й залишилася їй.
Рішення про опіку змінювати не стали. Батькові дозволили зустрічі з дітьми раз на два тижні, обов’язково в присутності психолога.
Спершу Віка відмовлялася йти. Згодом погодилася, проте розмов із батьком не виходило: вона мовчала й малювала в альбомі. Так тривало до одного дня в червні, коли дівчинка простягнула Костянтину малюнок. Будинок, ялинка й четверо людей, які тримаються за руки.
— Наша сім’я, — серйозно пояснила вона. — Тільки Лариси тут немає.
Костянтин довго розглядав аркуш.
— Гарно намалювала, Вікулю, — нарешті відповів він ледь чутно.
Тієї грудневої ночі після аеропорту вони дісталися дачі вже за північ. Вадим розібрав рюкзак, поставив чайник і підкинув у піч дров. Змучені діти заснули на дивані, тісно притулившись одне до одного під одним великим пледом.
Ольга довго не відходила від вікна. Дивилася, як сніг лягає на ґанок, де залишалися кинутий мішок картоплі та в’язка березових полін.
— Ти ж могла піти без усього цього, — сказав Вадим, підходячи з кухлем. — Розлучитися, дітей забрати. Навіщо знадобився цей цирк в аеропорту?
Вона відпила чаю. Замислилася.
— Треба було, щоб він сам пішов із дому й зробив усе, що задумав. Якби я подала на розлучення — усе життя розповідав би, ніби я його вигнала. А тут він сам вирішив. Сам привіз дітей на рейс, сам пред’явив документ із підробленим підписом. Хочу, щоб хоч раз він відповів за свої вчинки.
— Жорстоко виходить.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.