Життя без прикрасСніг за вікном падав так само рівно й тихо. Під ним зникали доріжки та колії. Ольга поставила кухоль на підвіконня й помітила серед інею маленький слід дитячого пальця: нерівне сердечко з двома вушками.
Мабуть, Віка намалювала вранці, ще ні про що не знаючи. Ольга обережно торкнулася контуру й обвела його пальцем, намагаючись не стерти.
З кишені вона дістала старенький кнопковий телефон, який Вадим привіз про запас. Єдиній людині, якій їй зараз хотілося написати, вона надіслала: «Дякую, що не дала мені зламатися. Ми вдома».
За хвилину надійшла відповідь Тамари: «Завжди. З Новим роком, Олю».
Ольга всміхнулася темній шибці. У ній відбивалися піч, диван зі сплячими дітьми й вона сама — втомлена, розпатлана, з випростаною спиною. Колись вона боялася залишитися сама на засніженій дачі. Тепер знала: сама вона не залишилася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.