Чоловік висадив дружину з донькою на трасі після сварки, але на нічній дорозі вони знайшли допомогу в будинку біля переїзду

Гроші на перший прийом дала Галина Степанівна. Дістала з комода зав’язану вузлом носову хустинку, розправила її й виклала кілька купюр. Оксана спробувала заперечити.

— На похорон відкладала, — пояснила стара. — Та навіщо він мені? З’ясувалося ж, що поховали мене ще двадцять років тому. Бери вже, не сперечайся.

Юлія Денисівна уважно вислухала Оксану й погортала один із принесених зошитів. Потім зняла окуляри, якийсь час протирала скельця.

— Розберемо все послідовно, без зайвих надій. Вашому шлюбу сімнадцять років. Що придбано за ці роки, належить вам обом. На кого оформлювали — на вас, чоловіка, хоч на кота — значення не має. Квартира, автомобіль, приміщення шиномонтажів, їхнє обладнання, автомийка. При поділі частки рівні. За законом ваша половина.

— Але офіційно я ніде не працювала. Він увесь час повторював, що я нічого не заробила.

— Самостійний заробіток не єдина підстава. Той із подружжя, хто займався домом, дітьми або не мав доходу з іншої поважної причини, теж має право на спільне майно. А ви, — вона постукала по зошиту дужкою окулярів, — до того ж безоплатно вели йому бізнес. Тож не він вас утримував.

Оксана сиділа, випрямивши спину.

— Тепер розлучення, — продовжила Юлія Денисівна. — Оскільки донька неповнолітня, воно можливе тільки через суд. Одночасно подамо вимоги про поділ і аліменти. Зазвичай на одну дитину стягують чверть усіх доходів батька. Але у вашого чоловіка, судячи із записів, заробіток на папері дуже відрізняється від справжнього. Тому можемо просити призначити аліменти у твердій грошовій сумі. Зошити допоможуть показати, як він живе насправді. Доньку суд сам запитає, з ким вона хоче залишитися. У п’ятнадцять років її думку враховують серйозно, якщо вона не суперечить її інтересам.

— Іра вже відповіла на це запитання, — тихо сказала Оксана. — При дільничному.

— Добре. Про записи окремо: доказ вагомий, але двосічний. Там же невраховані гроші. Якщо залучити податкову, розбиратися насамперед будуть із чоловіком-підприємцем. Він ухвалював рішення, підписував папери, каси його. Однак розмахувати зошитами на кожному розі я не раджу. Застосуємо їх там, де потрібно: оцінка бізнесу, аліменти. Це козир, а козирями з першого ходу не розкидаються.

Біля стіни, на стільці, сиділа Галина Степанівна у своєму найкращому пальті. Вона кашлянула.

— Можна тепер про мене? Я ж квартиру за дарчою віддала. Повернути її вдасться?

Юристка глянула поверх окулярів і помовчала. Оксані було видно: та шукає точні слова, а не спосіб зробити відповідь м’якшою.

— Ні, Галино Степанівно. Обіцяти цього не буду. Минуло двадцять років. Навіть доведений обман уже не допоможе оскаржити угоду: строки спливли, після десяти років це неможливо. Для скасування дарування потрібні виняткові підстави, наприклад замах обдарованого на життя дарувальника. У вас такого не було. І саму квартиру давно продано, у ній живуть інші люди.

Стара кивнула без подиву, наче іншої відповіді й не чекала.

— Зате є можливість стягнути утримання, — продовжила Юлія Денисівна, і вперше в її голосі почулося щось схоже на задоволення. — Дорослі діти зобов’язані допомагати непрацездатним батькам, якщо ті потребують допомоги. Ви пенсіонерка, вам сімдесят чотири роки, з непрацездатністю все зрозуміло. Скільки отримуєте пенсії?

Галина Степанівна назвала суму. Юристка злегка підняла брову.

— Потребу в допомозі теж підтвердимо. Зберемо чеки: ліки, дрова, ремонт. Суд має право призначити синові щомісячні аліменти у твердій сумі. Звільнити від них можуть, якщо хтось із батьків сам колись ухилявся від обов’язків. Ви ухилялися?

— На двох роботах тягнула, щоб в інституті він не гірше за інших ходив.

— Отже, такої підстави немає.

Галина Степанівна помовчала, дивлячись у вікно. Над дахами було сіре листопадове небо.

— Мені його грошей не треба. Прожила двадцять років на пенсію, проживу й далі. Мені інше потрібно. Щоб раз на місяць, переказуючи їх, він згадував: я є. Жива. Якщо інакше не хоче — нехай хоч так.

Юлія Денисівна наділа окуляри й зробила запис у блокноті.

— Подамо позов.

На зворотному шляху, біля міської околиці, Оксана попросила Андрія зупинитися біля аптеки. Ірі потрібні були ще один еластичний бинт і знеболювальна мазь. Біля каси вона приклала картку. Термінал пискнув.

Відмова.

Картку заблоковано.