Чоловік привіз дружину до банку «за компанію», але перед оплатою квартири для брата свекруха оголосила, що забула паспорт

— А ти чого розсілася, принцесо? — зарепетувала Людмила Василівна. — Очі витріщила. Ти взагалі якого біса тут командуєш? Ремонт вона робити зібралася. Моє добро ділити.

Оксана здригнулася від несподіванки.

— У якому сенсі? — тільки й змогла видавити дівчина.

— У прямому. А чому я взагалі повинна вам квартиру купувати за свої кровні? — Свекруха вже ввійшла в раж. Їй потрібно було виплеснути лють, що накопичилася від поразки. — Ви, молоді, здорові люди, ідіть, працюйте, беріть іпотеку, винаймайте клопівник на околиці, не розсиплетеся. Я на цю квартиру все життя горбатилася. А ви хочете на готовеньке прийти й ніжки звісити? Не буде вам квартири. Усе, угода скасовується.

Дідок-продавець крякнув і швидко почав згрібати свої папірці в теку. А рієлтор мовчки застебнув ґудзик на піджаку, зрозумівши, що комісія сьогодні спливає за обрій. Славко, до якого нарешті дійшов сенс того, що відбувалося, схопився.

— Мамо, ти що? Ми ж домовлялися, у нас весілля скоро. Куди ми жити підемо? Ти ж обіцяла.

— Обіцяла. Забудь, — відрізала Людмила Василівна, важко дихаючи. — Он нехай твоя ця міська свої амбіції вгамує. Не заслужили ще.

У кімнаті для переговорів запала дзвінка задушлива тиша. Чути було тільки гудіння кондиціонера. І тут Оксана встала. Вона підвелася повільно, граційно поправляючи комір. Її обличчя було абсолютно білим, а очі звузилися у дві гострі щілинки. Дівчина підійшла до столу, зняла з безіменного пальця заручальну каблучку з крихітним фіанітом і кинула її перед Славком. Металевий обідок зі стуком покотився по склу й із жалібним дзенькотом упав на підлогу, закотившись під діжку з найближчим фікусом.

— Отже, так. — Голос Оксани був холодніший за рідкий азот. — Винаймати клопівник зі своїм нікчемним недомірком я не буду. Якщо твій синочок до тридцяти років не спроможний ні заробити на житло, ні відстояти свою майбутню дружину перед тобою, неадекватною, він мені не потрібен.

— Ах ти ж! — ахнула Людмила Василівна, хапаючись за серце.

Але Оксана навіть не глянула в її бік. Дівчина нахилилася до Славка, який із жахом дивився на порожнє місце на столі, де щойно була каблучка.

— Голоштанний чоловік без квартири. Та йди ти під три чорти, Славку. Весілля не буде. Забирай свої речі з моєї найманої кімнати сьогодні ж увечері, інакше спущу їх зі сходів.