Життя без прикрасЛара закрила блокнот, залишивши його на колінах.
— Софіє Романівно, до суду я вас не кличу. Ви його дружина, маєте право не свідчити проти нього. Змусити вас ніхто не може. Я теж не стану.
Свекруха повернулася до неї з цілком спокійним обличчям.
— Пів століття я мовчала. Досить.
Вона підвелася, поправила берет і пішла до зупинки, не озираючись. Маленька сіра постать у тумані.
Оксана спершу мовчки прийняла блокнот. Надівши окуляри, двічі прочитала сторінку, потім зняла їх і довго протирала краєм светра.
— За тридцять п’ять років роботи таке бачу вперше: шахрай власноруч складає опис заготовок.
Вона попросила суд долучити блокнот і викликати Софію Романівну Дубровську, нотаріуса у відставці Григорія Борисовича Гончара та Сергія Григоровича Козака. Інше клопотання стосувалося об’єднання спорів: позов свекра про позику, вимога Віктора скасувати шлюбний договір і зустрічна вимога Лари про виселення. Відповідачкою в обох справах була вона, предметом — один будинок. Цивільний процесуальний кодекс дозволяв розглянути все разом, якщо це допомагало вирішити спір швидше й правильніше. Суд погодився; підсумкове засідання призначили на середину квітня.
За три дні до нього Лара пізно ввечері побачила з кухні темний седан біля воріт. Анатолій Сергійович не сигналив, не дзвонив у хвіртку. Стояв біля машини в розстебнутому пальті й дивився на будинок. Лара вийшла на ґанок і залишилася там.
— Треба поговорити, — сказав він через паркан.
— Звідти й говоріть. Мені чути.
Свекор забарився, ніби зважував, чи варто принижуватися. Потім заговорив діловим, рівним голосом — мабуть, таким він розмовляв із постачальниками.
— Позов відкличу. Завтра заберу розписку, арешт знімуть. Віктор від своїх вимог відмовиться й виїде. Дім залишиться тобі, більше ніхто не зачепить. Натомість напишеш, що претензій до нас немає. І без слідчих.
— А що з блокнотом?
В Анатолія Сергійовича сіпнулася щока.
— Це моя річ. Її взяли без дозволу. Софія покладе назад.
— Його вже долучили до справи, Анатолію Сергійовичу. Тепер він належить суду. Ні вам, ні мені.
— Софія не піде свідчити, — вперше жорстко промовив він. — Я поговорю з нею. П’ятдесят років слухала мене, послухає й тепер.
— Це її рішення. Не ваше й не моє.
Він ще постояв, дивлячись на Лару крізь штахетник. Наступну фразу сказав майже без злості, тихо, ніби повідомляв очевидне:
— Я тебе в сім’ю прийняв. Дівчисько з архіву, без батька, без грошей.
— Ви мене в сім’ю не прийняли. Ви мене виторгували. Фабрика вам, розвалюха мені. Тільки свою розвалюху я потім підняла. А ви свою фабрику віддали за чотири чисті аркуші.
Свекор сів за кермо й поїхав. Лара затрималася на ґанку, слухаючи, як у кінці вулиці стихає мотор. На кухні вона записала розмову з пам’яті, зазначила час і поставила підпис.
Звичка.
Для підсумкового засідання відвели велику залу на другому поверсі; високі вікна виходили на площу. За батьком у першому ряду розмістилися Зінаїда з чоловіком. Марина Ткач прийшла сама, вибрала місце біля дверей, у самому кінці, й залишилася в білому пальті. Фабрику представляли приблизно п’ятеро. Серед них Лара бачила двох сивих майстрів, які побували на золотому весіллі, бухгалтера й комірника; ще однієї людини вона не знала.
Біля вікна Василь Леонідович сидів поруч із Раїсою Павлівною та Наталією Юріївною. Максим, який приїхав ранковим потягом із великого міста, приєднався до них, ні до кого не підходячи. Останньою з’явилася Софія Романівна. Вона сіла окремо біля стіни. Анатолій Сергійович обернувся, наче хотів заговорити, але так нічого й не сказав.
Його новий адвокат був моложавим і галасливим, у дорогому костюмі, з портфелем із крокодилячої шкіри. Віктора тепер представляв колега Мельника з тієї самої колегії — зовсім молодий, помітно розгублений.
Першою давала свідчення експертка-криміналістка, повна жінка в строгому костюмі. На екран вона вивела збільшену ділянку розписки. Чорний блискучий тонер суцільним шаром перекривав тонку чорнильну лінію.
— Порядок нанесення встановлено однозначно, — пояснила експертка. — На аркуші спочатку з’явився підпис, потім друкований текст. Шрифт також суперечить датуванню: у поширених офісних програмах на зазначену дату його ще не було.
— Документ могли згодом передрукувати на прохання відповідачки, — заперечив новий адвокат свекра. — Замість утраченої рукописної розписки.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.