Життя без прикрасПісля затримання Богдана квартира стала надто великою. Наступного дня Оксана повернулася туди разом із Мирославою й Софією Захарівною. На тумбі все ще лежав ключ, який Богдан кинув після сварки. Маленький шматок металу здавався важчим за прожиті роки.
Мирослава пройшла до вітальні, підняла плед із дивана й притисла його до грудей.
— Тут ти спала?
— Тут.
— Тоді почнемо звідси.
Вони не влаштовували урочистого очищення. Просто відчинили вікна, зібрали стару білизну в мішки, винесли зі спальні обидві подушки, які вже не мали стосунку до сну. Оксана стояла біля ліжка й дивилася на порожнє місце на тумбочці. Раніше там лежав телефон Богдана й стояла його чашка з водою. Тепер там була тільки тиша, але й вона здавалася чужою.
— Хочеш, викинемо все? — спитала Мирослава.
— Не все.
Оксана відчинила шафу й дістала маленьку коробку з дитячими сорочечками. Після лікарні вона не змогла прибрати її далеко. Богдан тоді казав, що біль треба пережити разом. Потім саме цей біль його мати перетворила на зброю, а він погодився тримати її в руках.
— Це лишиться, — сказала Оксана.
Софія Захарівна відвернулася до вікна й шумно зітхнула.
— А ліжко?
Оксана провела долонею по дерев’яній спинці.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.