Життя без прикрасВона дбайливо поправила ковдру й помітила біля ліжка невеличку рамку. З фотографії дивилася жінка з м’якими рисами обличчя, із сумними очима. Унизу арабською в’яззю було виведено: «Лейла».
Ларису кольнуло: ім’я з лікарських записів набуло обличчя. Цю жінку він кликав у маренні. З нею, думала Лариса, і пов’язаний біль, що розриває йому душу.
Пізно ввечері прийшла Сальма.
— Спить?
— Так. Стався напад, тепер йому краще.
Сальма сіла навпроти Лариси.
— Вам вдалося те, чого раніше не вдавалося нікому. У такому болю його ніхто не міг утримати.
— Я виконувала свою роботу.
— Не тільки. — Сальма похитала головою. — Ви розмовляли з ним, коли він хотів смерті. Це зовсім інше.
— Смерті він не хоче. Він не розуміє, як йому жити далі.
Сальма надовго замовкла.
— Із загибеллю Лейли він утратив віру в усе: у людей, в Аллаха, у самого себе. Вона була його нареченою. Через тиждень вони мали одружитися. Її літак розбився в пустелі. Пан сам шукав її там, серед уламків. З усього знайшовся один браслет. Відтоді її смерть повертається до нього щоночі.
Лариса заплющила очі. Тепер розрізнені спостереження ставали зрозумілими.
— Що ж ви маєте намір робити? — запитала Сальма.
— Спробую повернути його до життя. Не пігулками — душею.
— Душею, — повторила Сальма.
Пізніше Лариса вийшла до фонтана. У тихому нічному саду пахло жасмином. Вона сіла, опустила руки в прохолодну воду. Жалість уже не пояснювала того, що з нею відбувалося: вона відчувала глибокий зв’язок із Таріком. Залишитися означало ризикувати і серцем, і свободою. Вона це розуміла, але піти вже не могла.
Нагорі засвітилося вікно його покоїв. Лариса підвела погляд.
— Ти більше не сам, Таріку. Тепер я поруч.
Листя зашелестіло, наче вітер відповів: «Вона залишиться».
Робота в палаці тривала вже третій місяць. Лариса перестала лічити дні: схожі один на одного, вони пересипалися, мов пісок пустелі, і все ж залишали слід. Напади ставали рідшими, Тарік — спокійнішим. Лише холод в очах залишався — ніби за межами доступного їй розуміння ховалася темрява й не відпускала його.
Виходячи в сад, він довго вдивлявся в небо. Одного разу Лариса запитала:
— Що ви сподіваєтеся там побачити, пане?
Він знизав плечима.
— Відповіді. Здається, небо їх уже не пам’ятає.
— А може, воно чекає, коли ви будете готові почути? — усміхнулася вона.
Він промовчав, проте вперше не відвернувся.
Навіть уночі місто не відпускала спека. Повітря тремтіло, немов від болю. Лариса ще не лягала: записувала спостереження, розкладала ліки. Дзвінок внутрішнього телефону перервав роботу.
— Лікарко, мерщій до пана! — Голос Сальми тремтів. — Він знову кричить.
Лариса побігла. Біля розчинених дверей розгублено переступали з ноги на ногу вартові. Тарік лежав на підлозі, обома руками тримаючись за груди. Обличчя збіліло, губи синіли.
— Тиск знижується, — прошепотіла Сальма. — Лікаря з клініки я вже викликала, але…
— Не треба, — різко сказала Лариса, опускаючись поруч навколішки. — Це шок, а не серцевий напад.
На перевірку пульсу, дихання й зіниць у неї пішли лічені миті. Ознаки нагадували панічну атаку, тільки те, що відбувалося, було в десятки разів сильнішим.
— Таріку, послухайте мій голос, — заговорила вона пошепки. — Дихайте. Чуєте мене? Тепер вдихніть. І видихніть.
Жодного відгуку. Розплющені очі дивилися крізь неї.
— Лейло… Не залишай мене.
У Лариси всередині все стиснулося.
— Я поруч, — вихопилося в неї без роздумів. — Чуєш, Таріку? Поруч.
Він здригнувся, погляд почав зупинятися на її обличчі.
— Лейло?
— Ні, це Лариса. Я тебе не залишу.
Дихання знову збилося. До своєї щоки вона притиснула його руку — теплу, тремтячу.
— Усе гаразд. Чуєш? Ти вже не там, у минулому. Ти зі мною, тут.
Його губи ворухнулися.
— Не можу…
— Можеш. Дихай.
Лариса лічила, разом із ним відмірюючи вдихи й видихи. Напруження поступово полишало його тіло. Хвилини здавалися вічністю, аж поки він нарешті не заплющив очі й не видихнув довго, глибоко. Пульс вирівнювався.
Сальма мовчки стояла біля дверей, схрестивши на грудях руки.
— Без ліків заснув, — промовила вона, коли все скінчилося. — Уперше.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.