Батько помовчав. Усе життя він працював на заводі фрезерувальником, був ґрунтовним і звик вірити і людям, і вимірювальним приладам.
— А навіщо перевіряти, доню? Першого числа щомісяця Антонові гроші приношу, за лічильниками все точно. І квитанцію. Він запевняє, що платить без затримок, хвилина у хвилину.
— Тату, сходи завтра вранці до розрахункового центру, — попросила Маша, спершись на підвіконня й дивлячись на вулицю, що темніла. — Сам сходи, ногами. Дізнайся в дівчат у віконці, скільки за цією квартирою рахується. Тільки Антонові поки нічого не кажи.
— Машо, він що, щурить гроші? — Голос Віктора Степановича поважчав.
— Хочу знати точну суму. А вже потім організуємо нашому великому фінансистові показовий виступ, із феєрверком.
Три наступні дні причепитися до Маші було неможливо. Котлети смажила, успіхами в наклеюванні телефонного скла цікавилася, навіть розкидані шкарпетки обходилися без зауважень.
Антон розквітнув.
Вирішивши, що дружина нарешті визнала його верховенство, він заговорив тоном гуру й заходився вчити її господарювати. У четвер за вечерею, ворушачи виделкою макарони, дістався до прального порошку.
— Машо, навіщо ти дорогий купуєш? Економклас треба брати, велику пачку. Мама в мене тільки так робить. Із копійок гроші складаються. Фінансами розпоряджатися вчися. А то ви з батьками звикли ними розкидатися.
— Неодмінно візьму на озброєння, Антошеньку, — проспівала Маша, поклавши йому добавки. — Такий ти ощадливий! Рокфеллер у розтягнутих треніках.
У п’ятницю зателефонував батько. З голосу можна було подумати, що йому доповіли про висадку прибульців просто на городі.
— Машо, рівно сорок тисяч. Ще й пеня. Цей клоун за пів року ні копійки не заплатив.
— Чудово, тату. Приходьте з мамою в неділю, на обід. Напечемо пирогів, займемося відновленням соціальної справедливості.
Однак недільного ранку першою приїхала свекруха. Запрошення Валентина Романівна не чекала: увійшла до передпокою, наче важкий криголам, ущерть навантажений плітками. Синтетична сукня рясніла жахливими квітами, у руці погойдувався пакет дешевих еклерів.
— На сходах у вас пилюка, аж тхне! — Замість привітання вона вручила пакет Маші, ніби ключі від новенької машини. — Антошеньку, синку, схуд зовсім! Машо, ти його не годуєш? Чоловікові м’ясо потрібне.
Маша мовчки прийняла еклери. Напасти з порога для Валентини Романівни й означало привітатися.



















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.