Свекруха підозріло зиркнула, але відразу обернулася до сина.
— Антошку, матрац я собі знайшла, ортопедичний. Зі знижкою, величезною! Усього п’ятнадцять тисяч. Допоможіть матері, вшануйте. Ночами спати не можу, спину ломить, поперек замучив.
Антон сунув руки в кишені домашніх штанів і для поважності надув щоки.
— Мамо, усе владнаємо, не хвилюйся. Сьогодні тесть зайде, вони пенсію отримали. Я з ним поговорю. Добре влаштувалися: ми за їхні метри віддуваємося, ремонт підтримуємо, а нам копійки підсовують. Нехай тепер і про тебе подумають. Сім’я в нас, зрештою, одна.
Маша чула його від входу до кухні. Таке нахабство вже не злило — викликало дослідницький інтерес. Приблизно так учений спостерігав би за інфузорією, яка намірилася з’їсти кита.
До обіду у двері подзвонили батьки. Тамара Григорівна з банками солоних огірків і свіжою випічкою відразу попрямувала на кухню. Віктор Степанович неквапно зняв куртку, повісив на гачок, дістав із внутрішньої кишені білий конверт.
Антон пожвавішав. Так загоряються очі в бездомного собаки, який помітив відкриту банку консервів. Відтіснивши дружину плечем, він викотився в коридор.
Маша стала біля одвірка, склавши руки на грудях. Із кімнати визирала задоволено примружена Валентина Романівна. Усе було готове до передачі данини.
Поправивши вуса, Віктор Степанович простягнув конверт до доньки. Але паперовий прямокутник просто з його пальців вихопив зять — зі спритністю макаки. Конверт виявився цупким; Антон навіть пом’яв його пальцями, оцінюючи товщину. Нахабна усмішка переможця розповзлася по обличчю. Він випростався, зверхньо глянув на тестя й виголосив явно підготовлену промову.
— Мама звеліла передати: тепер платитимете й за її квартиру. Своїй дочці допомагаєте, а вона ж сама, їй важче. Вікторе Степановичу, годі дріб’язкувати. Нам, молодим, розвиватися треба, а ви все подачки видаєте. Час тариф підвищувати.
Валентина Романівна схвально кивнула від дверей. На кухні Тамара Григорівна випустила кришку від банки. Та вдарилася об підлогу й покотилася — наче пролунав гонг.
Дивлячись на чоловіка, Маша відчула несподіване полегшення. Раніше ще думала: поговорити б, розібратися в причинах, переконати. Тепер перед нею був лише порожній, самовпевнений, нахабний паразит. З таким розмови марні. Таких виводять.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.