— З матір’ю так розмовляють?! Життя тобі дала! Нікуди ми не підемо, тепер це наш дім! А цього твого… — Палець з облупленим лаком указав на господаря. — До себе його забирайте. Місця у вас досить, диванчик на кухні поставите. Старому багато не треба!
Оля виступила вперед. Від блискавок у її очах можна було припалювати цигарки.
— Тамаро Борисівно, забирайте своє ганчір’я. Щоб вас тут більше не було. Або викликаю поліцію: незаконно в чужу квартиру проникли, замок змінили. За таке за Кримінальним кодексом до двох років позбавлення волі можна дістати. Вирішуйте.
— Навіщо поліцію?! — У вереску свекрухи з’явилася паніка. — Знайшла я ці ключі!
— Це крадіжка: ви забрали їх із мого передпокою. А тепер — геть. Швидко.
Мишко перестав слухати: з нього досить цього цирку. Підійшов до входу, оглянув латунну серцевину.
— Тату, інструменти із собою брали? — запитав він через плече.
Ігор Станіславович спостерігав за тим, що відбувалося, з обличчям глядача на виставі дешевого шапіто. Мовчки відкрив сумку, дістав важкі пасатижі, потужну викрутку й передав зятеві.
Мишко взявся до чужого замка. Викруткою підважив і виламав захисну пластину, потім пасатижами вхопив циліндр, що виступав. Смикнув із такою звіриною люттю, що метал хруснув: серцевина розламалася надвоє. Деталі дзвінким дощем посипалися на підлогу.
— От і все, мамо. — Уламки він кинув під ноги ошелешеній Тамарі Борисівні. — Замкнутися вам більше нічим. Чекаю, поки зберетеся.
— Не виженеш ти нас на вулицю! — заголосила вона й повалилася в передпокої, театрально заламуючи руки. — Мишку, синочку, йти ж нікуди!
— До себе додому йдіть! — гаркнув він.
— Не можемо ми додому! — З дивана долинув плач Наталі, яка нарешті усвідомила масштаби лиха. — Мама торговцям із ринку квартиру здала. Договір уклала на рік уперед!
Оля голосно хмикнула.
— Чудовий бізнес вигадали. Своє здавати, у чужому жити. Гроші де? Віддайте квартирантам і повертайтеся.
— Немає їх! — завила Тамара Борисівна. — Масажер купила, за курс уколів краси заплатила! Там за розірвання така неустойка, нас потім по судах затягають. Мишку, не рубай згарячу! Поживе дід у вас рочок.
Мишко розчахнув шафу в передпокої. Серед квітчастих материних суконь висіла нова норкова шуба. У кутку стояв величезний баул; він підтягнув його й почав без слів згрібати одяг просто з вішаками.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.