Плечем він відсунув її, наче настирливу муху. Закінчивши з материними вбраннями, пішов до спальні. Звідти полетіли Наталині піжами, косметика, плойки з прасками для волосся. Так міг би діяти робот-прибиральник, якому звеліли прибрати перед апокаліпсисом.
Три величезні клунки Мишко виніс на сходовий майданчик. Слідом відправив величезного плюшевого ведмедя сестри й пакет із косметикою.
— Мишку, зачекай! Куди нам тепер? — Наталя вчепилася в його руку, розмазуючи туш по мокрих щоках.
— На вулиці Ткацькій робітничий гуртожиток є, чудовий, — відповів він холодним, чужим голосом, витрушуючи сестру за поріг. — Тролейбусом дві зупинки. Здаєте квартиру — кімнату оплатите. Туалет на поверсі спільний, а чепуритися можна в коридорі, перед вахтеркою.
Тамара Борисівна побачила, що вистава провалилася. Колись податлива глина обернулася бетонною стіною. Сльози змінилися отрутою.
— Прокляну! — Поверх шовкового халата вона накидала пальто, слова зривалися шипінням. — Щоб у вас усе повсихало! Підкаблучна ганчірка, а не син! Ти геть під чарами цієї сільської хамки!
— На добраніч, мамо.
Виставивши її на майданчик, Мишко ногою підштовхнув туди останній пакет. Серед дорогих, тепер уже непотрібних речей стояли дві жалюгідні, розпатлані постаті.
Тамара Борисівна зібралася плюнути в бік дверей, але зустріла погляд Ігоря Станіславовича. Той мовчки спирався на одвірок. Утомлений чоловік дивився на порожнє місце з важким, гидливим жалем; злості в цьому погляді не було. Для свекрухи це виявилося гіршим за ляпас.
Стиснувши губи, вона вхопила один баул. Наталю, що плакала, підштовхнула в спину, й обидві почвалали до ліфта.
У розгромленому передпокої Мишко важко дихав. Витер із чола піт, підібрав понівечений ланцюжок і викинув у смітник. Потім повернувся до тестя; обличчя палало від сорому за рідних.
— Ігорю Станіславовичу, пробачте. Я нічого не знав, справді. Завтра вранці майстрів викличу: поставимо вам найнадійніші броньовані двері. І прибирання замовлю, щоб навіть духу їхнього тут не лишилося.
Тесть неквапом зняв вицвілу стару кепку. Підійшовши до Мишка, важкою долонею міцно поплескав по плечу.
— Усе гаразд, Мишку. Бур’яни все життя з поля видирав, знаю, чого варте заразу з коренем витягти. Хороший ти чоловік. Доньку мою не скривдиш.
Досі Оля трималася на самому адреналіні. Тепер видихнула, підійшла й обійняла обох одразу.
— Ну, господарю, — усміхнулася вона батькові, змахнувши непрохану сльозу, — ходімо чай пити. Новосілля все-таки.
Надвечір на дверях з’явився міцний тимчасовий засув: Мишко знайшов його у своїх запасах. Він устиг з’їздити до магазину, Оля заварила чай. Нудотні парфуми з квартири вивітрилися.
За міцним чаєм на кухні Ігор Станіславович розповідав доньці із зятем про продаж старого трактора сусідові. За вікном мерехтіло ще незнайоме місто, яке вже не здавалося таким чужим.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.