Життя без прикрасОльга насупилася.
— Психіатрична допомога добровільна. Проти волі госпіталізувати можна, якщо людина небезпечна для себе чи інших, безпорадна або без допомоги її стан істотно погіршиться. Але й у такому разі протягом двох діб питання має вирішити суд. Замикати когось у приватній клініці за дзвінком матері не можна. За це загрожує кримінальна відповідальність. Доказами займемося пізніше, зараз потрібно завадити їм зробити це знову.
Закінчивши листа й надіславши його, Іра подивилася на подругу.
— Ольго, він хороший. Розумієш? Бабусин ґанок пам’ятає. Учора намалював, через п’ятнадцять років, з пам’яті.
Подруга довго роздивлялася її поверх окулярів.
— Бачу. І бачу, що ти пропала, — м’яко сказала вона. — Гаразд, отже, витягатимемо двох.
У понеділок Оксана Петрівна привезла їх до нотаріальної контори. Та містилася в новому бізнес-центрі із дзеркальними дверима. Гончар, огрядний лисуватий чоловік, усміхнувся свекрусі й потиснув їй руку, немов давній знайомій.
— Вітаю молодят! — Він широко повів рукою, пропонуючи сісти. — Ми вже все підготували. Поставите підписи — і можете бути вільні.
На столі чекали два стоси. Іра взяла спершу шлюбний договір, потім довіреність. Усе, що передбачила Ольга, було тут.
Будинок і ділянку, якими Ірина Олексіївна Ткач володіла до шлюбу, договір перетворював на спільне майно подружжя. Довіреність давала Денисові Павловичу Бондарю право продати її частку — самому вибрати умови, призначити ціну й отримати гроші. Видавалася вона на три роки.
Іра не поспішала, прочитувала сторінку за сторінкою. Оксана Петрівна поруч і далі всміхалася, але носок її туфлі постукував по ніжці крісла.
— Ірочко, це звичайні документи, — нарешті не витримала вона. — Банку так потрібно.
— Якому саме? — запитала Іра, не відриваючись від тексту.
Пауза.
— Нашому партнерському.
Відклавши обидва стоси, Іра звернулася до нотаріуса:
— Миколо Павловичу, адже ви маєте пояснити нам зміст правочину та його наслідки. Скажіть, будь ласка, вголос: що станеться з моїм будинком після цих двох підписів?
Гончар кахикнув, швидко глянув на Оксану Петрівну.
— Майно, яке було вашим до шлюбу, стане спільним. Довіреність дозволить чоловікові від вашого імені розпоряджатися вашою часткою, зокрема продати її.
— Без мене?
— Для цього довіреність і потрібна.
— І гроші отримає він?
— Якщо передбачене отримання грошей, то так.
Іра кивнула, ніби нічого іншого почути й не сподівалася. Потім подивилася на Максима. Той сидів прямо, стиснувши руки аж до побілілих кісточок, і не зводив із неї очей.
— Денисе, — промовила вона спокійно, трохи голосніше, ніж зазвичай. — Будинок я ж довіряю тобі. Ти хочеш, щоб я підписала?
Оксана Петрівна застигла. У притихлому кабінеті Максим повільно простягнув руку до блокнота на краю нотаріального столу. Лівою рукою взяв ручку й вивів велике «Ні», так сильно натискаючи, що прорвав аркуш.
Свекруха зблідла. Іра бачила: уперше за всі роки він відмовив матері. Поки що письмово, поки що під чужим ім’ям, але відмовив.
— Отже, чоловік не згоден, — сказала Іра, підводячись і вирівнюючи стоси. — І я поки подумаю. Дякую, Миколо Павловичу. Тепер мені все зрозуміло.
Оксана Петрівна наздогнала її біля машини на парковці. Від усмішки нічого не залишилося, наче її стерли ганчіркою.
— Що ти собі дозволяєш? — прошипіла вона. — Через тебе фірма може втратити головну угоду за все своє існування!
— Я зрозуміла. Одного не розумію: чому розплачуватися за вашу головну угоду потрібно бабусиним будинком?
Кілька секунд свекруха мовчки дивилася на неї. Цей холодний перерахунок у погляді Іра вже зустрічала — у директора інтернату. Оксана Петрівна її не боялася, лише заново оцінювала.
— Гаразд, подумай, — заговорила та знову медовим голосом. — До середи час є. А Денискові завтра доведеться до постачальника в інше місто, днів на три.
Іра відразу вирішила: вивезуть Максима, а через три дні пред’являть їй Дениса — засмаглого, відпочилого, який знову знайшов голос. Він і візьметься вмовляти.
— Як невчасно. А ми саме збиралися переїхати до мене, у бабусин будинок. Денис обіцяв ще до весілля полагодити ґанок. Та й Богданові Костянтиновичу, мабуть, сподобається: молодята живуть на ділянці, яка його цікавить. Чим не підтвердження наших намірів, краще за папери?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.