Рейнар не відступив. Ключ лишався в правій руці, ліва повільно наблизилася до кинджала. Він рухався без показної погрози, з упевненістю людини, яка багато років готувалася до дня, коли розмови перестануть рятувати.
Октавія спостерігала за ним із холодним терпінням.
— Я не хочу влаштовувати скандал. Відчини архів, передай мені вміст, і твоя дружина збереже становище. Якщо перестане ставити запитання про свою кров, зможе прожити цілком забезпечено.
Гіркий смішок вирвався раніше, ніж я встигла стриматися.
— Яка щедрість.
Тітка вперше глянула на мене не як на річ.
— У твоєї матері була та сама неприємна звичка: говорити незручну правду тихим голосом. Почасти тому вона й закінчила життя на самоті.
Жорстокість прозвучала буденно, ніби чуже страждання було для неї лише приправою до розмови. Батько опустив очі. У його обличчі змішалися сором і боягузтво, але ні того, ні іншого не вистачило, щоб він став поруч зі мною.
Рейнар змістився так, щоб не закривати мене повністю.
— Ви більше не говоритимете про її матір без дозволу Еліани.
Від стриманого холоду в його голосі шкірою пройшов дрож.
— Як швидко ти навчився оберігати те, чого навряд чи зумієш утримати, — зауважила Октавія.
Один найманець просунувся вперед, але зупинився після ледь помітного руху герцогського кинджала. Тоді я зрозуміла: вони не певні, що здолають Рейнара тихо. Шум приверне слуг і гостей, а Октавії не потрібен був відкритий бій. Якби вона бажала лише нашої смерті, наказ уже пролунав би.
Їй потрібно було, щоб архів відчинили законним способом. Ми були потрібні живими — принаймні доти, доки не розкриються двері.
— Ви не можете просто відібрати знайдене, — повільно сказала я. — Якщо папери стосуються спадкування, доведеться довести, що їх знайдено належним чином і визнано тим, чия кров дає на них право.
Октавія витримала коротку паузу. Я зачепила її, хай і зовсім трохи.
— Непогано. Тепер розумію, чому духівник радив не вважати тебе дурною.
Батько роздратовано озирнувся на темні вікна.
— Годі тягнути. Ніч закінчується.
— Моя ніч закінчилася біля вівтаря, коли ти передав мене чужому чоловікові, заздалегідь знаючи про пастку.
Він розтулив рота й уперше не знайшов заготовленої відповіді. Переді мною стояв не всесильний голова родини, а втомлений боржник, надто слабкий, щоб відмовитися від пропозиції тих, хто обіцяв зберегти прізвище. Це видовище не принесло задоволення. Воно лише показало справжній розмір його малодушності.
Октавія вказала на двері.
— Я не збираюся перетворювати каплицю на суд. Еліана ввійде зі мною. Рейнар залишиться зовні.
— Ні, — сказав він.
— Тоді вона помре, так і не дізнавшись, ким була її мати.
— А ви залишитеся без документів, — втрутилася я. — Якщо моя присутність справді необхідна, ви не розпоряджатиметеся мною, як служницею. Я ввійду разом із чоловіком, або двері не відчинить ніхто.
Усі замовкли. Навіть найманці подивилися в мій бік. Руки тремтіли, і я ховала їх у складках сукні, але голос лишався твердим.
— Ти говориш зовсім як мати, — нарешті промовила Октавія.
— А ви й досі так боїтеся її, що намагаєтеся поховати навіть пам’ять.
Цього разу маска дала тріщину: губи жінки стиснулися, в очах спалахнула злість. Я влучила в найболючіше місце…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇
