Про Марту Левицьку в містечку говорили так, ніби вона була не живою людиною, а лихом, яке хтось випадково впустив під дахи. Одні запевняли, що в її погляді схована загибель для чоловіка. Інші шепотіли, що після її появи в домі неодмінно станеться нещастя.
Треті додавали, ніби навіть рідний батько зрікся її й просив сусідів відвезти доньку подалі, поки вона не накликала горе на всіх довкола.
Тому в сирий ранок її вивели на центральну площу невеликого містечка з грубою мішковиною на голові й зв’язаними зап’ястками. Мотузка різала шкіру, поділ сукні намок від снігу, а натовп дивився на неї з тією тупою цікавістю, з якою розглядають зламаний інструмент або хвору тварину. Чоловіки пересміювалися, жінки вдавали, що їм неприємно дивитися, але все одно не йшли. Навіть старий проповідник стояв біля ґанку крамниці й мовчав, ніби не знаходив слів або не хотів їх знаходити. У цьому мовчанні було більше вироку, ніж у вигуках торговця: ніхто не збирався заступатися за дівчину, бо так було зручніше всім.
Остап Верба не сміявся.
Він зупинився трохи осторонь від інших. Високий, широкоплечий, у важкому кожусі зі звіриної шкури, зі сніжинками, що налипли на комір, він виглядав так, ніби сам був частиною гір, що ненадовго спустилася до людей. До містечка він приїхав не по дружину. Йому треба було виміняти хутра на борошно, сіль і порох, поки перевал ще не замело остаточно.
Але на старому возі, поставленому замість помосту, стояла дівчина, і всі довкола вже вирішили, що вона варта менше, ніж мішок зерна.
Дем’ян Кравець, худий торговець із гострим носом і надто гучним голосом, розмахував папірцем, ніби виставляв на торг робочу кобилу.
— Спина міцна, руки цілі! — вигукував він, перекриваючи гул площі. — Молода, не квола, до праці придатна. Лицем, щоправда, не вдалася, але ж вам її не на стіну вішати.
У натовпі засміялися. Марта не здригнулася. Навіть під мішком було помітно: вона не опустила голови. Стояла рівно, з піднятим підборіддям, ніби все, що відбувалося, стосувалося будь-кого, тільки не її.
— Скільки просиш? — гукнув хтось із задніх рядів…
