Життя без прикрас— Бондарю, щитоподібну залозу з пухлиною мені видалили в сорок років. Ти сам забирав мене з лікарні, тож про це знаєш. Ніякими відрами я не їм. Моє тіло стало таким, бо я заплатила ним за можливість жити. А до операції я втратила двох дітей: одну на третьому місяці, другу на четвертому. Я тоді працювала по шістнадцять годин, заробляла тобі на костюми.
За столом охнула жінка.
— Так, я товста, — продовжила я. — У мені сто чотири кілограми. Хочеш — повторюй по складах, тепер це мене не ранить. Тільки на себе теж подивися. Тобі п’ятдесят два роки. Без фірми ти залишився, без будинку, без машини. Картки ти вже перевірив. Залишилися засмага, піджак та дівчина, яка очима шукає сумочку.
Оксана й справді шукала її.
— Ще в тебе залишився рахунок, — додала я й звернулася до офіціанта. — Молодий чоловіче, скільки вийшло?
— Триста вісімдесят сім тисяч, Тетяно Василівно. Якщо із шампанським, то шістсот двадцять сім.
— Його вже відкрили?
— Ні.
— Отже, триста вісімдесят сім. Оплачує іменинник: він оголосив, що пригощає. А за торт платити не треба, це мій подарунок. З днем народження, Бондарю.
Сумку я взяла зі свого місця й пішла через увесь зал. Живота не втягувала, боком між людьми не протискувалася. Ішла так, як могла йти.
Обернувшись біля дверей, я побачила наші сорок знайомих облич. Люди, що сміялися зі свині, тепер роздивлялися тарілки. Вадик терміново щось шукав у телефоні, його дружина застібала сумку. До гаманця не потягнувся ніхто.
Хліб-сіль їж, а правду ріж. П’ятнадцять років вони їли мій хліб. За весь цей час жоден не сказав Бондарю, щоб він замовк.
За ту ніч телефон показав сорок шість викликів від чоловіка. Перші повідомлення на голосовій пошті він не говорив — викрикував.
— Я тобі ще покажу, бочко ти з тістом! Половина всього моя за законом, це спільно нажите! Будеш по судах зі мною ходити, я тебе затягаю!
Поступово голос став тихішим. Під ранок замість погроз я слухала жалібні прохання.
— Таню, ми ж обоє погарячкували. Розблокуй мені картку. За ресторан платити нічим, охорона звідси не випускає.
Випустили його о четвертій ранку: взяли розписку, а паспорт залишили в заставу. Оксана ще о десятій годині поїхала на таксі. Сказала, що їй терміново до мами.
Вранці Бондар пішов до Паші, того самого приятеля-юриста. Про цю розмову я дізналася пізніше, мені її переказали. Хвилин десять Паша вивчав шлюбний договір, потім зняв окуляри.
— Бондарю, я ж на твоє замовлення це складав. Пункт 3.2 ти сам вимагав: «Майно, оформлене на одного з подружжя, є його особистою власністю». Пам’ятаєш, як просив зробити, щоб комар носа не підточив? Саме так я й зробив.
Не рий іншому ями. Він готував її колишній дружині, а через п’ятнадцять років потрапив у неї сам.
Мені здавалося, після цього він мав би зупинитися. Як мало я знала людину, з якою жила.
Третьої ночі, о пів на п’яту ранку, задзвонив телефон. Тітка Галя, старша пекарка нашого головного цеху, звеліла приїхати негайно. Їй був сімдесят один рік, руки як лопати.
— Танько, приїжджай! Твій тут вантажівку притяг і якихось морд із собою. Обладнання вивозити зібрався, каже, його. І книгу твою подавай.
Книга.
Товстий господарський зошит, обкладинка в клейонці. Від першої ватрушки я записувала туди рецептури — усі тридцять років. За цими записами працюють сорок три наші точки. Забери зошит, і «Пекарні Бондаря» залишаться сорока трьома кімнатами з печами.
На дорогу пішло дванадцять хвилин. Переодягатися я не стала: спортивні штани, куртка поверх нічної сорочки. Біля воріт побачила вантажівку, чотирьох мужиків із ломиками й Бондаря. Неголений, у тому самому піджаку, в якому святкував день народження.
В’їзд перекривала моя нічна зміна. Усі одинадцять жінок стояли пліч-о-пліч, білі халати й ковпаки в борошні. Дека вони виставили перед собою, як щити. Посередині — тітка Галя з качалкою.
— Розійшлися, кури! — кричав Бондар. — Директор тут я! Зарплату вам я плачу! Пропустите — отримаєте подвійний оклад. Не пропустите — звільню до бісової матері!
— Зарплату нам Таня платить, — відповіла тітка Галя. — Від тебе ми нічого не отримуємо. Ти за п’ятнадцять років сюди тричі зазирнув, і щоразу заради фотографії. Бондарю, та ти батона від нарізного не відрізняєш.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.