Життя без прикрасМабуть, саме дня народження чоловіка я й чекала. Збиралася спекти той самий торт, що й у перший рік: три яруси, вишня, коньяк. Уявляла, як прийду, він побачить його, згадає, і ми поговоримо. Усе ще припускала, що те, що відбувається, — помилка, дурість, сивина в бороду, біс у ребро.
Листа я прочитала. Суми бачила. І все-таки пекла йому торт. Дурепа. Але якщо жінці десять років навіюють, що вона тумбочка, вона чіпляється за того, хто це навіює: кому ще потрібна тумбочка. Чоловік це знав. На цьому й тримався.
До печі я стала сама, коли була четверта ранку. Коржі, просочення, крем і всі сорок цукрових троянд я робила вручну, троянду за трояндою. До сьомої вечора торт був готовий. Тут у другому цеху зупинилася тістомісильна машина, а вранці треба було відвантажувати продукцію на дванадцять точок. На машину пішла година. У чорну сукню, яка мала робити мене стрункішою, я переодягалася вже на парковці, в автомобілі. Так і опинилася із запізненням на сорок хвилин біля тих дверей.
Зателефонувавши юристові, я пішла назад на парковку; там сіла в автомобіль. Торт залишився в коридорі на банкетці; що з ним робити, я ще не вирішила. Було 20:15.
Із дзеркала заднього виду на мене дивилося кругле обличчя з ямочками й подвійним підборіддям. Пів години тому в цьому ж дзеркалі я пудрила підборіддя, щоб не так блищало. Тепер у голові звучало: «Свиня».
Це слово я й раніше чула — у чергах, від хлопчаків біля під’їзду, які кидали його мені в спину. До нього звикаєш, як до мозоля. Боліснішим виявилося те, що чоловік промовив його за моєї відсутності. Отже, не зірвався зопалу. Отже, так він думає про мене й тоді, коли я не чую.
П’ятнадцять років я лягала поруч із людиною, яка подумки називала мене свинею. Ще й намагалася займати на нашому ліжку якомога менше місця.
О 20:17 надійшло повідомлення від Андрія Григоровича: «Оформили рішення учасника. На наказі про звільнення — ваш електронний підпис. Кур’єр уже виїхав».
О 20:19 він написав: «Відкликання довіреності підтверджене нотаріусом».
О 20:21 повідомлення надіслав банк, тепер мені: «Додаткові картки до вашого рахунку заблоковані. Кількість: чотири».
Чотири. Я думала, що в чоловіка три. Виходило, одна могла бути в Оксани. Але в кого тоді четверта?
О 20:24 Андрій Григорович повідомив: «Заяву про розірвання шлюбу подано. Заяву до поліції прийняв черговий, талон отримали. Тетяно Василівно, як ви?» Я надіслала йому одне слово: «Дихаю».
О 20:26 мені хотілося поїхати додому, залізти під ковдру. Нехай усе станеться без мене; завтра розкажуть телефоном. Знову сховатися, щоб мене не бачили. П’ятнадцять років я ховалася за його спиною, за вивіскою з його прізвищем, за зачиненими дверима ванної. Сховалася так надійно, що мене вже списали.
Поправивши помаду, я вийшла з машини, а потім узяла залишений на банкетці торт. О 20:29 увійшла до зали. На мене обернулися сорок людей. Сміх осів, як піна.
На чолі столу, у новому піджаку, сидів мій рум’яний чоловік. Праворуч, на моєму місці, вмостилася Оксана. Її сукня була кольору шампанського; я не вмістилася б у неї навіть однією ногою.
— А ось і ти, з’явилася — не забарилася! Таню, чого так довго крізь двері пробиралася?
Вадик, його інститутський друг, заіржав. Дружина штурхнула його ліктем, але теж засміялася.
— Я тобі торт пекла, Бондарю.
— Торт! — Він розвів руками перед гостями. — Помилуйтеся: лікар їй навіть крихту солодкого заборонив, а вона з тортом. Таню, донесла хоч цілий? Дорогою не відкусила?
— Миколо Степановичу, навіщо ображати, людина ж старалася, — проспівала Оксана. — Тетяно Василівно, сідайте туди, у кінець. Там вільні два стільці. Вам саме впору.
Два стільці. Мені.
Я поставила торт на стіл і сіла в кінці. На один стілець. Він рипнув; хтось відгукнувся смішком.
О 20:31 переді мною стояло заливне. Я не торкнулася тарілки й узагалі нічого не їла, тільки стежила за чоловіком і рахувала хвилини. Він увійшов у смак: розповідав гостям, як із нуля створив сорок три точки. Баба в нього при кухні, а бізнес потребує голови. Наступного року, оголосив він, відкриє пекарні в столиці.
— Бондарю, а хто тобі хліб пече? — спитав хтось із гостей.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.