Я приїхала до пологового будинку до сестри, але біля воріт незнайомка схопила мене за руку, а потім відчинилися службові двері

Я довго стояла перед дзеркалом у передпокої, обираючи одяг для суду. Зупинилася на строгій темно-синій сукні прямого крою й легкому жакеті. Волосся гладко зачесала й зібрала на потилиці. Жодних яскравих деталей, жодного макіяжу, що виказував би хвилювання. Спокійна, упевнена в собі жінка, яка прийшла забрати своє по праву.

Біля масивної будівлі міського суду мене вже чекав Степан Петрович. Мій адвокат бездоганно виглядав у своєму темно-сірому костюмі. У руках він тримав об’ємну шкіряну папку з документами.

— Доброго ранку, Ірино Юріївно. Який у вас настрій? — привітно усміхнувся він.

— Бойовий, Степане Петровичу. Я готова.

— От і чудово. Справа цілком прозора. Сюрпризів бути не повинно. Головне, відповідайте на запитання судді коротко, по суті й не піддавайтеся на можливі провокації з боку відповідача.

Ми піднялися на другий поверх і пройшли довгим, гулким коридором до потрібної зали засідань. Віктор уже був там. Він сидів на дерев’яній лаві біля дверей разом зі своїм адвокатом, метушливим чоловіком середнього віку з бігаючим поглядом. Колишній чоловік виглядав кепсько. Обличчя набуло сіруватого відтінку.

Під очима залягли глибокі тіні від недосипання. Дорогий костюм, який він раніше завжди носив із голочки, тепер виглядав трохи пом’ятим. Мабуть, життя на орендованій квартирі чи в випадкових друзів не йшло йому на користь. Він підвів очі, побачив мене й спробував зобразити на обличчі зневажливу посмішку, але вона вийшла жалюгідною й натягнутою. Я пройшла повз, навіть не сповільнивши кроку.

Рівно о пів на одинадцяту секретарка запросила нас до зали. Суддя, сувора жінка років п’ятдесяти в чорній мантії, зайняла своє місце. Пролунав сухий стукіт. Засідання почалося. Процедура розлучення минула стрімко. Оскільки ми не мали спільних неповнолітніх дітей, а ініціаторкою розірвання шлюбу була я, суд задовольнив мою вимогу без надання строку на примирення.

Потім розпочався розгляд другого позову про визнання Віктора таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

— Ваша честь, — підхопився адвокат Віктора, розмахуючи якимись паперами. — Мій довіритель категорично не погоджується з позовом. За час спільного проживання він вклав величезні особисті кошти в облаштування цієї квартири. Він придбав дорогий холодильник, оплачував ремонт у ванній кімнаті. Він має повне право проживати на цій площі.

Степан Петрович повільно, з гідністю підвівся зі свого місця.

— Ваша честь, дозвольте заперечити. Аргументи сторони відповідача не мають під собою жодних документальних підстав.

Він відкрив свою шкіряну папку й дістав звідти охайну стоску документів.

— Квартиру моя довірителька отримала у спадщину до укладення шлюбу. Згідно із законом, це її особиста власність. Щодо ремонту й купівлі техніки, ось докладні банківські виписки з рахунків моєї клієнтки. Усі будівельні матеріали, послуги бригади робітників і побутову техніку було оплачено винятково з її особистої банківської картки. Відповідач не вклав у цю квартиру ані копійки.

Суддя уважно вивчила передані їй папери, киваючи власним думкам.

— Крім того, — голос Степана Петровича став жорсткішим, — відповідача викрито в подружній зраді, а також у шахрайській змові з метою заволодіння майном моєї клієнтки. До матеріалів справи долучено нотаріально завірені скриншоти листування відповідача, де він прямо обговорює продаж чужої власності для погашення своїх особистих кредитних зобов’язань.

Обличчя Віктора вкрилося червоними плямами. Він спробував щось вигукнути зі свого місця, але суддя жорстко його перервала.

— Відповідачу, дотримуйтеся тиші в залі суду, інакше вас буде видалено.

Адвокат Віктора поник, розуміючи, що справу програно вщент. Проти банківських виписок і завірених доказів у нього не було жодних аргументів. Суд пішов до нарадчої кімнати. Очікування тривало не більш як 15 хвилин.

Коли суддя повернулася й зачитала рішення, я відчула, як величезна непідйомна кам’яна брила падає з моїх плечей.

— Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, визнати Віктора таким, що втратив право користування житловим приміщенням, і зобов’язати зняти його з реєстрації.

Справедливість перемогла. Закон виявився на боці правди.

Ми вийшли із зали суду в прохолодний коридор. Степан Петрович міцно потиснув мені руку.

— Вітаю, Ірино Юріївно. Блискуча перемога. Щойно рішення набере законної сили, ми передамо документи виконавцям, і його знімуть з реєстрації. Можете спати спокійно.

— Щиро дякую вам за вашу роботу, — від усього серця подякувала я.