— Марина, що ти робиш? — Тарас опустився перед нею навколішки просто на брудну підлогу й спробував схопити її за руку.
Черговий лише звів брову, але втручатися не став і знову перевів погляд на папери, що лежали перед ним.
— Не торкайся до мене, — сказала Марина й відсунула стілець.
— Благаю, не подавай заяву. Маму можуть посадити, а в неї тиск. Так, вона вчинила нерозумно, але ж не зі зла. Помилилася — з кожним буває. Вона нічого не встигла забрати, твої гроші цілі. Не руйнуй їй життя, прояви хоч трохи людяності!
Він говорив без упину, запобігливо зазирав у вічі й знову тягнувся до її долоні. Марина поклала ручку й уважно подивилася на людину, заради якої ще три дні тому була готова пекти пироги, будувати плани й вкладати бабусині заощадження у спільне житло. Контраст між тим минулим і теперішньою сценою здавався майже болісним. Тепер перед нею стояв навколішки не розкаяний чоловік, а переляканий брехун, який думав насамперед про наслідки для себе й матері. Навіть зараз він говорив лише про її провину й свій страх, жодного разу не спитавши, що пережила Марина.
— Її життя зруйнувала не я, — тихо відповіла Марина. — Вона сама зробила це, коли вирішила, що має право забрати чуже. Ти зрадив мені. Твоя мати вкрала мій паспорт і спробувала привласнити мої гроші. Ви справді варті одне одного, але до вашої сім’ї я більше не належу.
— Я припиню стосунки з тією жінкою, обіцяю! — голос Тараса здригнувся. — Подивися, я перед тобою навколішки. Тільки витягни маму звідси. Ми ж усе-таки люди.
У його очах з’явилися сльози — останній доказ, який він міг запропонувати. Але тепер вони не викликали в Марини ні жалю, ні сумнівів. Вона акуратно склала списаний аркуш, підійшла до віконця чергового й опустила заяву в приймальний лоток.
— Яке покарання вона отримає, вирішить суд, — сказала Марина, повернувшись до Тараса. — Я своє рішення вже ухвалила.
Марина попрямувала до виходу, залишивши чоловіка навколішки під приглушені схлипування Галини Петрівни. На вулиці вона глибоко вдихнула прохолодне чисте повітря і вперше за ці два дні відчула, що остаточно звільнилася…
Того ж дня Марина переказала всі успадковані від бабусі гроші на новий захищений рахунок в іншому банку.
За місяць після пригоди Марина закрила старий банківський рахунок. Без іпотеки вона купила невелику двокімнатну квартиру, якої цілком вистачало їй і Кексу. Після ремонту у вітальні з’явився великий шкіряний диван — зручний для господині та її смугастого супутника. Нове житло не було пов’язане ані з обіцянками Тараса, ані з розрахунками його матері. Уперше за довгий час Марина могла розпоряджатися власним майбутнім без огляду на чужу жадібність.
Розлучення оформили без затяжних суперечок: Тарас більше не намагався висувати вимоги. Згодом суд визнав Галину Петрівну винною у крадіжці документа та спробі шахрайства. Реального ув’язнення вона уникла, отримавши умовне покарання, однак штраф і послуги захисників обійшлися дорого. Розплачуватися довелося Тарасові — заради цього він продав машину, якою раніше особливо дорожив.
Кекс залишився єдиним чоловіком, на якого Марина не шкодувала грошей. Звісно, і він іноді її дурив: чекав, поки господиня відвернеться, і тягнув зі столу ковбасу. Зате кіт ніколи не приховував своїх намірів, нічого не пояснював квартальними звітами й обходився без перук.
