Оксана приїхала того ж дня близько шостої. У руках пакети з продуктами, на обличчі жвава усмішка. З порога заговорила про новий рецепт: куряче філе у вершковому соусі, знайшла в інтернеті й вирішила приготувати матері. Павло трохи побув із ними, потім, як домовлялися, згадав про гараж і пішов.
На кухні лишилися вдвох. Донька розкладала покупки, поралася біля плити, розповідала про Максима й дрібні сімейні справи. Усе було таким знайомим, що Надія Андріївна на мить знову засумнівалася. Невже ця жінка, яка легко розмовляє з нею біля плити, могла бажати їй смерті? Може, на записі й справді було щось, чого вони не зрозуміли?
Сумнів зник, коли Оксана взялася за чай. Її сумка стояла на сусідньому стільці. Донька ніби між іншим потягнулася до неї, дістала маленький флакончик — такий самий, який Надія Андріївна бачила на екрані. Швидко глянула в бік дверей. Потім додала рідину в одну чашку, призначену матері.
Надія Андріївна стояла біля вікна й бачила це краєм ока. Усе тривало кілька митей. Вона не поворухнулася, хоча хотілося відійти, відвернутися, зробити бодай щось, аби не спостерігати спокійні, звичні рухи доньки. Тепер між нею і тим, що відбувалося, не було планшета. Це траплялося просто тут, за кілька кроків.
— Мамо, ось твій чай, — сказала Оксана й простягнула чашку.
Усмішка лишалася колишньою. Надія Андріївна взяла чай, але пити не стала. Почала розпитувати про соус: де донька знайшла рецепт, що до нього входить. Слова давалися важко. Треба було втримувати розмову, не дивитися на чашку надто пильно, не показати, що чує передусім власне дихання.
Майже відразу надворі почулися машини. Потім у двері голосно постукали. Оксана підвелася, обличчя змінилося.
— Кого це принесло? Мамо, ти когось чекаєш?
Надія Андріївна мовчки пішла відчиняти. На порозі стояли Мельник, Кравченко і ще двоє співробітників у формі. Донька завмерла біля входу до кухні.
— Оксано Павлівно, — звернувся до неї слідчий, — вас підозрюють у причетності до систематичного отруєння вашої матері, Надії Андріївни. Є підстави для затримання.
Кілька секунд Оксана не рухалася. Потім подивилася на матір так, ніби тільки вона могла зупинити те, що відбувається.
— Ви помилилися. Мамо, скажи ж їм. Це якесь непорозуміння.
— Я бачила відео, Оксано. І зараз бачила, що ти додала в мою чашку.
Донька опустилася на стілець. Спершу спробувала щось сказати, не змогла, потім заговорила квапливо, крізь справжні сльози:
— Я не хотіла, щоб із тобою щось сталося. Мамо, я не збиралася тебе вбивати. Мені сказали, це заспокійливе. Ти будеш менше нервувати через гроші, дачу, перестанеш так переживати й у все втручатися. Мені обіцяли, що шкоди не буде.
Один зі співробітників наблизився, але Мельник зупинив його жестом і спитав: «Хто дав вам таке пояснення?»
— Богдан. Він приносив флакончик. Казав, Сергій дістає засіб для людей, у яких сильна тривожність. Що мамі стане легше, вона перестане ставити стільки запитань про наші справи. Я думала, це просто допоможе їй заспокоїтися…
